Розділ «Частина I»

— Лист! — випалив Тарик.

Зненацька розсердившись, я знову до нього розвернувся. Я вже розтулив був рота, але Тарик підніс мені листа.

— Він починається зі згадки про Шрі-Ланку,— сказав Тарик, пропонуючи мені сріблястого конверта.— Я знаю, що це було його бажанням. Ти дав слово, що поїдеш туди, хіба ні?

— Так,— відповів я, забираючи листа з його тонких пальців.

— Наші агенти у Тринкомалі[39] прогнозують, що незабаром прийде вдалий час виконати твою обіцянку.

— Коли? — запитав я, тримаючи подвійний спадок: листа і меча.

— Скоро,— мовив Тарик, дивлячись на Назіра.— Абдулла тобі повідомить. Але будь готовий рушати щомиті. Це буде незабаром.

Зустріч було завершено. Холодна люб’язність тримала хлопчину у кріслі, але я знав, що йому нетерпілося піти, і навіть більше нетерпілося, щоб пішов я.

Я попрямував до дверей, що вели у двір. Назір супроводжував мене. Біля виходу я обернувсь і побачив високого юнака, що й досі сидів у імператорському кріслі, підтримуючи голову рукою. Великий палець ліг на щоку з ямочкою, а інші пальці віялом лежали на чолі. Це був той самий жест, який був властивий і Хадербгаю, коли він сидів, занурений у роздуми.

Біля вхідних дверей Назір’ дістав ситцеву сумку зі шлейкою для плечей. Меч акуратно вміщувався всередині, прихований тканиною, і його можна було прилаштувати за спиною, поки я їхатиму на мотоциклі.

Перекидаючи сумку мені через плече, Назір метушливо поправляв меча, доки не примостив його в найзручнішому положенні. Потім обійняв мене палко, потайки і люто, стискуючи ребра в своїх руках.

І відійшов від мене без жодного слова, жодного погляду. Швидко пошкандибав кривими ногами, поспішаючи назад до хлопця — до юнака, який був його господарем і єдиною любов’ю, до Хадербгая, який повернувся до життя, щоб Назір продовжував йому служити.

Дивлячись йому вслід, я згадав інші часи, коли маєток був наповнений рослинами, музикою плюскотіння води та прирученими голубами, що назирці ходили за Назіром через величезний будинок. Вони його обожнювали, ті птахи.

Але зараз у маєтку не залишилося жодного птаха, і єдиним чутним звуком був скрегіт металу, неначе то зуби цокотять на крижаному вітрові чи дзвенять набої, які вкладаються у магазин «Калашникова» по черзі, у кожне латунне смертельне гніздо автомата.

Розділ 8

На вулиці перші вечірні проблиски осявали кожне обличчя, неначе увесь світ зашарівся, уявляючи події прийдешньої ночі. Абдулла чекав на мене, його мотоцикл був припаркований біля мого. Абдулла кинув декілька рупій[40] дітям, які стерегли наші мотоцикли. Вони радісно заверещали і рвонули до кондитерської на розі.

Абдулла скерував свого мотоцикла на дорогу, прилаштовуючись біля мене. Я нарешті озвався на червоному світлі.

— Я їду по Лайзу в «Магеш». Хочеш зі мною?

— Я проїдуся з тобою до готелю,— урочисто відповів він,— але я до тебе не приєднаюсь. У мене є деякі справи.

Ми мовчки їхали по Мугаммед-Алі-роуд. Звабливість парфумерних базарів змінювалася на солодкі аромати фірні[41], рабрі[42]та фалуди[43], що продавались у кондитерських. Блискуча розкіш крамниць із брязкальцями та браслетами поступалася пишним фракталам[44]персидських килимів, виставлених один за одним на весь квартал.