— Не слухай його,— сказав Вікрам.— Він верзе багато фігні, але скажу, що серед моїх знайомих іноземців він уміє відриватись, як ніхто інший.
Він потягнув мене до чоловіка у другому кріслі. Коли я підійшов, молодик підніс люльку з гашишем чоловікові у третьому кріслі, і той її запалив. Коли вогонь від сірника засмоктало в люльку, раптовий спалах полум’я вислизнув з чаші та спалахнув над головою хлопця.
— Бомшанкар! — загорлав Вікрам, тягнучися по люльку.— Ліне, це Навін Едеїр. Він приватний детектив. Чесне слово. Навіне, це Лін, я тобі про нього розповідав. Він лікар у нетрищах.
Парубок підвівся, щоб потиснути мені руку.
— Знаєш,— він сказав зі сміхом,— я поки ще не справжній детектив.
— Та нічого,— посміхнувсь я у відповідь.— Я теж не справжній лікар.
Третій чоловік, що запалив чилум, затягнувся і запропонував мені люльку. Я відмовився, і він передав її одному з чоловіків на ліжку.
— Я — Вінсон,— сказав він, і його потиск був як у великого щасливого щеняти.— Стюарт Вінсон. Я дуже багато чув про тебе, чоловіче.
— Кожна курва чула про Ліна,— сказав Конкенон, забираючи люльку від одного з чоловіків на ліжку.— Вікрам не перестає патякати про тебе, як довбана фанатка. Лін се, Лін те і Лін у біса все. Скажи мені, ти вже його задовольнив, Вікраме? Тобі сподобалося, чи це все тільки балачки?
— На Бога, Конкеноне! — закричав Вінсон.
— Що? — запитав Конкенон.— Що? Я просто запитую. Індія досі вільна країна, чи ні? Принаймні, її англомовні регіони.
— Не зважай на нього,— сказав мені Вінсон, винувато знизуючи плечима.— Він себе не контролює. У нього синдром мудака Туретта[3] абощо.
Стюарт Вінсон був американцем, фізично розвиненим, широким, з чіткими рисами обличчя і густим розкуйовдженим світлим волоссям, що надавало йому вигляду морського мандрівника або яхтсмена. Насправді ж він був успішним торгівцем наркотиками. Я чув про нього, як і він про мене.
— Це Джамал,— сказав Вікрам, ігноруючи Вінсона і Конкенона і знайомлячи мене з чоловіком, який сидів на ліжку ліворуч.— Він імпортує, перетирає, фасує і курить. Він — театр одного актора.
— Театр одного актора,— повторив Джамал.
Він був худий, з очима, немов у хамелеона, й обвішаний різними релігійними амулетами. Зачарований цією святістю, я почав їх рахувати і, перш ніж помітити його посмішку, віднайшов п’ять різних символів основних конфесій.
— Театр одного актора,— сказав я.
— Театр одного актора,— повторив він.
— Театр одного актора,— знову сказав я.
— Театр одного актора,— повторив укотре він.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь гори» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина I“ на сторінці 2. Приємного читання.