Розділ «Чотири роки по тому…»

— Сумніваюся, — сказала Бакстер. — У Едмундса двадцять дві людини з такими ж перснями. Жоден із них не брав участі в розгляді справи Халіда.

— Як і Бен, хіба ні? — запитав Фінлі.

Після згадування його імені запала незручна тиша. Фінлі почувався винним за те, що почав цю тему, стривоживши своїх колег, так немов Чемберс був лише ще однією частиною головоломки.

— Чемберс був причетний до справи, однак не більше, ніж будь-хто присутній у цій кімнаті, — без емоцій відповіла Бакстер. — А навіть якби й так, як це пов’язує його з рештою прізвищ у списку?

— Як ретельно ми перевірили минуле цих людей? — запитав Сіммонс.

— Ми докладаємо всіх зусиль, однак допомога нам би не завадила, — сказала Бакстер.

— Що ж, такої в нас немає, — роздратовано відповів Сіммонс. — Вульфе, ти незвично мовчазний, маєш якісь думки?

— Якщо справа Халіда — це ключ, чому тоді я в одному списку з ним? Це не має сенсу. Вони жадали смерті «Палія», а разом з тим і смерті того, хто намагався його зупинити?

Запала незручна тиша.

— Може, тому, що це відома справа, — припустив Фінлі. — Можливо, у Бена теж було щось таке, що й привернуло увагу вбивці.

— А це ідея, — сказав Сіммонс. — Погляньмо.

Саме тієї миті до кімнати увірвався скуйовджений та спітнілий Едмундс.

— Перстень належить Майклу Ґейбл-Коллінсу, — переможно сказав він. — Старшому партнеру «Коллінс і Гантер».

— «Коллінс і Гантер»? Чому ця назва видається мені знайомою? — запитав Фінлі.

Вульф знизав плечима.

— Сорок сім років, розлучений, дітей не мав. Цікаво те, що минулої п’ятниці за обідом він зустрічався з партнерами, — продовжив Едмундс.

— Тобто ми маємо годин дванадцять між цією зустріччю та часом, коли знайшли «Ляльку», — сказав Сіммонс, додаючи до списку благородне ім’я.

— А його точно не було на судовому слуханні? — запитав Фінлі, ігноруючи роздратоване зітхання Бакстер.

— Я все ще працюю над цим, однак — ні, не офіційно, це точно, — сказав Едмундс.

— Тож ми ані на крок не наблизилися до встановлення зв’язку? — перепитав Фінлі.