Розділ «Чотири роки по тому…»

— Гей! — вигукнув Вульф. — От спасибі. Тут просто треба зробити ремонт.

— Ремонт? Радше знести! — засміялася Андреа, щойно вступивши у щось липке. — Усе, про що я прошу, це щоб ти був чесним. Яка вже тепер різниця?

Вона підійшла ближче, щоб поговорити з Вульфом, дивлячись йому у вічі.

— Натане…

— Енді…

— У тебе роман? — спокійно запитала вона.

— Ні! — у розпачі заревів він. — Це ти викинула наш шлюб як непотріб!

— Ви двоє впродовж багатьох місяців практично жили разом. Невже ти й справді думаєш, що я повірю, що у вас не було сексу?

— Що ж, ми гарно розважилися! — вигукнув їй в обличчя Вульф.

Він ухопив пальто і, грюкнувши дверима, вийшов із квартири, залишаючи Андреа наодинці з Бакстер. Перед тим, як хтось із них промовив хоч слово, запала довга тиша.

— Андреа, — м’яко промовила Бакстер, — ти ж знаєш, що ніщо у світі не принесло б мені такого задоволення, як розповісти тобі погані новини… але нічого не було.

На цьому сварка закінчилася, роки підозр і звинувачень було зітерто одним відвертим реченням. Вражена, як те, у що вона так беззаперечно вірила, насправді ніколи не траплялося, Андреа сіла на коробку.

— Ми з Вульфом лише друзі, нічого більше, — промовила Бакстер, більше для себе, аніж для Андреа.

Якою ж вона була дурепою, сумніваючись у їхніх, без сумніву складних, стосунках, спрагла до затишку й підтримки через смерть Чемберса, у паніці від можливої перспективи втратити найкращого друга.

Вона знизала плечима. Їй варто звинувачувати лише випивку.

— Хто та жінка на фотографії з Натаном? — запитала Андреа.

Бакстер перевела погляд на неї.

— Мені не потрібно її ім’я, — виправдовуючись сказала вона. — Лише… він гарно її знав?

— Досить гарно. Вона не заслужила… — Бакстер мусила ступати обережно, щоб не розкрити жодних деталей убивства Віджая Рана. — Вона не заслужила нічого з цього.

— Як він тримається?