— Знаю! Божевільно, правда? Я мала на увазі, якщо подумати, ми головним чином страждали від негативних наслідків подружньої зради, але так і не насолодилися… позитивними.
Її великі очі знову дивилися на нього. Вульф відпустив її руку й підвівся. Бакстер відхилилася назад і поволі смакувала вино.
— Ходімо кудись, знайдемо, де перекусити, — захоплено запропонував він.
— Я не дуже…
— Упевнений, що так! Далі вулицею є простеньке місце. Дозволь мені заскочити в душ. П’ять хвилин — і ми йдемо.
Вульф майже побіг до ванної кімнати. Двері прилягали нещільно, а тому, щоб зачинити їх, довелося підкласти рушника. Потім Вульф якомога швидше роздягнувся.
Бакстер підвелася й відчула легке запаморочення. Похитуючись, вона пройшла до кухні, вилила решту вина зі свого келиха й наповнила його водою з-під крана. Вона набрала ще одного, а потім випила ще три. Бакстер дивилася на порожню квартиру навпроти, де геніальний убивця, який стояв за всіма цими стражданнями і смертями, пишаючись, виставив своє жахливе страховисько.
Вона думала про Чемберса. Про те, як під силою погроз у відчайдушній спробі захистити дружину він подзвонив Єві.
Крізь тонку стіну ванної кімнати долинало приглушене плюскотіння увімкненої води.
Вона згадала понівечене тіло Елізабет Тейт під дощем на тій чорно-білій фотографії, де Вульф тримав її за руку.
У душі було гарне відлуння, і Бакстер чула, як він фальшиво мугикав щось собі під ніс.
Вона думала про Вульфа і про те, як усвідомлювала, що не зможе врятувати його.
Бакстер поставила келих у раковину, глянула на своє відображення у мікрохвильовці й попрямувала до дверей ванної кімнати. Уже вдруге за день її серце шалено забилося в грудях. Смуга світла між дверима та рамою підказувала їй, що Вульф або не зміг замкнутися, або зумисне цього не зробив. Вона взялася за металеву дверну ручку, глибоко вдихнула…
У вхідні двері хтось постукав.
Усе ще тримаючись за хлипку ручку, Бакстер завмерла. Вульф нічого не підозрював і продовжував наспівувати щось у душі. Постукали ще раз, тепер уже наполегливіше. Вона пошепки вилаялася, кинулася до вхідних дверей і різко їх розчинила.
— Емілі!
— Андреа!
Дві жінки стояли в ніяковій тиші, й жодна з них не знала, що сказати далі. З ванної вийшов Вульф, обгорнувшися навколо стегон рушником. Він уже був на півдорозі до спальні, коли помітив їхні докірливі погляди. Він зупинився, оглянув не найкращу ситуацію, що розгорталася біля дверей, похитав головою і замкнувся у спальні.
— А виглядає затишно — сказала Андреа, одночасно і задоволена від того, що мала рацію, й обурена цим.
— Припускаю, що тобі краще зайти, — сказала Бакстер, відступаючи вбік і ніби захищаючись, схрестила руки. — Коробку?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 78. Приємного читання.
TextBook