Розділ «Чотири роки по тому…»

Вона думала про Чемберса. Про те, як під силою погроз у відчайдушній спробі захистити дружину він подзвонив Єві.

Крізь тонку стіну ванної кімнати долинало приглушене плюскотіння увімкненої води.

Вона згадала понівечене тіло Елізабет Тейт під дощем на тій чорно-білій фотографії, де Вульф тримав її за руку.

У душі було гарне відлуння, і Бакстер чула, як він фальшиво мугикав щось собі під ніс.

Вона думала про Вульфа і про те, як усвідомлювала, що не зможе врятувати його.

Бакстер поставила келих у раковину, глянула на своє відображення у мікрохвильовці й попрямувала до дверей ванної кімнати. Уже вдруге за день її серце шалено забилося в грудях. Смуга світла між дверима та рамою підказувала їй, що Вульф або не зміг замкнутися, або зумисне цього не зробив. Вона взялася за металеву дверну ручку, глибоко вдихнула…

У вхідні двері хтось постукав.

Усе ще тримаючись за хлипку ручку, Бакстер завмерла. Вульф нічого не підозрював і продовжував наспівувати щось у душі. Постукали ще раз, тепер уже наполегливіше. Вона пошепки вилаялася, кинулася до вхідних дверей і різко їх розчинила.

— Емілі!

— Андреа!

Дві жінки стояли в ніяковій тиші, й жодна з них не знала, що сказати далі. З ванної вийшов Вульф, обгорнувшися навколо стегон рушником. Він уже був на півдорозі до спальні, коли помітив їхні докірливі погляди. Він зупинився, оглянув не найкращу ситуацію, що розгорталася біля дверей, похитав головою і замкнувся у спальні.

— А виглядає затишно — сказала Андреа, одночасно і задоволена від того, що мала рацію, й обурена цим.

— Припускаю, що тобі краще зайти, — сказала Бакстер, відступаючи вбік і ніби захищаючись, схрестила руки. — Коробку?

— Я постою.

Бакстер спостерігала за тим, як Андреа розглядала обшарпану квартиру Вульфа. Як і завжди, вона мала до нудного бездоганний вигляд, і кожний її крок супроводжувало дратівливе цокання дизайнерських підборів.

— Це місце… — почала Андреа.

— Зовсім не те? — сказала Бакстер, бажаючи дати зрозуміти цій багатійці, що її квартира середнього класу абсолютно не схожа на цю діру.

— Чому він живе тут? — прошепотіла Андреа.

— Припускаю, бо ти обдерла його як липку під час розлучення, — розгнівано сказала Бакстер.

— Тебе це не стосується, — пошепки відповіла Андреа, — але ми збиралися розділити будинок п’ятдесят на п’ятдесят.