— Він не їздив у відпустку.
Запала приголомшлива тиша, і поки Бакстер силкувалася зібратися з думками, Єва почала плакати у трубку. Чемберса не було вже більше двох тижнів, а цього навіть ніхто не помітив. Бакстер відчула, як її серце шалено забилося в грудях, а в горлі пересохло.
— Думаєш, що з ним щось трапилося?
— Упевнена, що з ним усе гаразд, — непереконливо промовила Бакстер. — Єво?
Відповіддю їй став лише віддалений плач.
— Єво, мені потрібно знати, чому Бен не поїхав із тобою у відпустку… Єво?
Вона втрачала її.
— Бо він безперестанку торочив про це, — якомога життєрадісніше продовжила Бакстер. — Показував мені фотографії будинку твоєї сестри на пляжі та ресторан на стовпах. Він із таким нетерпінням чекав цієї поїздки, хіба не так?
— Так, люба, чекав. Але того ранку, коли ми мали вилітати, він мені зателефонував. Я вже спакувала всі речі й чекала на нього. Бен поїхав на зустріч із лікарем Семі. Спочатку для того, щоб забрати свої ліки, однак закінчилося все тим, що його залишили «під наглядом» у лікарні. Наступного дня він надіслав мені повідомлення, що з ним усе гаразд і що він повертається на роботу.
— Що він ще казав?
— Сказав, що кохає мене і що останньої миті в нього виникли якісь проблеми з ногою. Не хотів засмучувати мене. Звісно ж, я сказала, що залишаюся, однак він був непохитним і наполягав, що краще мені поїхати самій, аніж просто викинути гроші на вітер. Ми навіть посварилися через це.
Єва знову почала плакати.
— Які проблеми з ногою, Єво?
Бакстер згадала, як Чемберс іноді накульгував, однак вона ніколи не вважала це досить серйозним, щоб завдати проблем, і не чула, щоб він колись на щось скаржився.
— Ну, знаєш, люба, наслідки аварії багато років тому. Бен повертався додому із жахливим болем, який не вдавалося вгамувати впродовж усієї ночі. Він не любить про це говорити. Пластини і стержні… він майже втратив… Алло?
Бакстер випустила телефона і вже несамовито копирсалася в шухлядах столу Чемберса. Коли вона витягла верхню шухляду й висипала вміст на столі, її несамовито трусило і вже починалася гіпервентиляція легень. Люди навколо спостерігали за її дивною поведінкою зі зніяковілим нерозумінням.
Коли Бакстер висипала на підлогу другу шухляду з паперами, канцелярським приладдям та закусками, до неї попрямував Едмундс. Вона вже стала навколішки й почала розбирати той безлад, і Едмундс присів навпроти неї.
— Що ми шукаємо? — глянувши на килим, м’яко запитав він, не впевнений у тому, що шукав. — Дозволь мені допомогти.
— ДНК, — прошепотіла Бакстер, і швидкість її дихання поступово зростала.
Вона витерла сльози й висмикнула зі столу нижню шухляду. Уже саме хотіла перевернути підлогу й її, але Едмундс устиг дістати дешевого пластикового гребінця.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 75. Приємного читання.
TextBook