Розділ «Чотири роки по тому…»

— «Коллінс і Гантер». Це сімейна юридична фірма, розташована в Сюрреї, має кілька філій та партнерів по всій країні. У них є давня традиція дарувати своїм працівникам персні… — Едмундс витягнув пакетика для речових доказів, у якому лежав масивний платиновий перстень, — … ось такий от коштовний перстень, після п’яти років роботи.

— Упевнений? — запитала Бакстер.

— Так.

— Не думаю, що таких знайдеться надто багато.

— Щонайбільше двадцять чи тридцять, згідно зі словами пані, з якою я розмовляв. Сьогодні вона надішле мені детальний перелік прізвищ із контактними даними.

— Саме час нам відпочити, — усміхнулася Бакстер.

Едмундс був уражений тим, як вона змінювалася, коли раділа.

— Як усе пройшло з Ґарландом?

— Він хоче, щоб ми вбили його. Щось питимеш?

Пропозиція Бакстер приготувати для нього якийсь напій затьмарила її несподівану відповідь. Раніше такого ніколи не траплялося, тому Едмундс запанікував.

— Чаю, — відповів він.

Едмундс ненавидів чай.

Уже за п’ять хвилин Бакстер повернулася до їхнього спільного столу й поставила перед ним чашку чаю з молоком. Вочевидь, вона забула (а може, ніколи й не прислухалася), що Едмундс мав алергію на лактозу. З перебільшеним захватом він прикинувся, що зробив ковток.

— О котрій має повернутися Сіммонс? — запитала вона. — Мені потрібно обговорити з ним ситуацію з Ґарландом.

— Здається, о третій, — відповів Едмундс і, згадавши щось, розгорнув записник. — Твоє запитання мені дещо нагадало. Коли ти була на виїзді, тобі дзвонили. Єва Чемберс. Сказала, що у тебе є її номер.

— Дзвонила Єва? — запитала Бакстер, спантеличена дзвінком дружини Чемберса.

— Вона здалася мені стривоженою.

Бакстер відразу ж схопилася за мобільник. Не маючи можливості поговорити наодинці, оскільки Едмундс сидів лише у двох футах від неї, вона підвелася і перейшла до вільного столу Чемберса. На дзвінок відповіли після другого гудка.

— Емілі, — у голосі чулося полегшення.

— Єво? Усе гаразд?