— Чи не міг би ти стерти цю дурнувату посмішку з обличчя й пояснити, чому ми не могли зустрітися в редакції? — випалила Бакстер.
— Журналісти не дуже люблять, коли детективи нишпорять поблизу їхніх редакцій, якщо можуть цьому завадити. А чому ми не зустрілись у твоєму офісі?
— Тому що детективам не дуже подобаються зарозумілі, проблемні, безпринципні журналісти… — вона опустила обличчя, зневажливо фиркнувши, — … з жахливим лосьйоном після гоління, які нишпорять у їхніх офісах. Крапка.
— Виходить, ти читала мою колонку?
— Не із власної волі.
— Мені дуже приємно.
— Не варто.
— То що думаєш?
— Що там було про те, щоб не кусати?.. — Бакстер замовкла на півслові.
— Не кусай руку, яка тебе годує.
— Ні, не так. Ось воно: не кусай руку, яка є єдиним захистом, що відгороджує тебе від плодовитого, безжального, геніального серійного вбивці.
Цього разу на хлоп’ячому обличчі Ґарланда з’явилася самовдоволена посмішка.
— Знаєш, а я вже почав працювати над сьогоднішньою статтею. Розпочну з поздоровлення столичної поліції зі ще одним успішним виконанням.
Бакстер замислилася над тим, скільки проблем створить собі, якщо вдарить чоловіка, якого мала б захищати.
— Однак це не зовсім правда, адже так? Ви ж перевершили самі себе. Детектив Вульф здобув вам два очки за раз!
Бакстер не відповіла й роззиралася навколо. Ґарланду, напевно, здалося, що він зачепив її за живе. Насправді ж, вона просто перевіряла, чи є поруч свідки, на той випадок, якщо втратить над собою контроль.
Поки вони розмовляли, сонце сховалося за хмарою і затінений таємничий сад став ще зловіснішим. Несподівано образ дому Господнього розколовся на частини, залишаючи всередині неспокійне відчуття: міцні стіни осипалися під змієподібними пагонами рослин, які шматок за шматком тягли їх у землю — переконливий доказ того, що у цьому, забутому Богом, місці не залишилося нікого, хто б переймався тим, щоб його зберегти.
Повністю зруйнувавши для себе чарівність щойно віднайденого місця для пікніка, Бакстер розвернулася до Ґарланда й помітила верхівку тонкої чорної коробочки, що визирала з-під коміра його сорочки.
— Ах ти ж негідник, — сказала Бакстер, вихопивши в нього з кишені міні-записувач.
На ньому блимав червоний вогник запису.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 71. Приємного читання.
TextBook