Вульф розвернувся до останнього мітингувальника у вовчій масці, який до цього часу ігнорував його вказівки. Кремезний чоловік усе ще скандував слогани, хоча і йому не вистачало дихання, адже він усе ще ходив по колу, яке окреслив серед натовпу, ніби позначивши те місце. Вульф заступив чоловікові дорогу. Іронічно приязного на вигляд вовка зобразили так, ніби він облизувався і в нього текла слина. Чоловік сильно врізався у Вульфа, а потім рушив далі новим колом.
— Мені це знадобиться, — крикнув Вульф, жестом вказуючи на два щити, які той тримав над головою, із написом тепер уже знайомого гасла.
Вульф знову заступив шлях чоловікові і приготувався до найгіршого. Він точно був одним із тих, хто, на думку Вульфа, і міг відгукнутися на таке оголошення, ховаючись за маскою, наділений силою, завдяки анонімності, продумано шукаючи великі натовпи та неймовірні гарантії для жахливих актів насильства, вандалізму чи крадіжок.
Вульф був не такий дурний, щоб заарештовувати головоріза, який зупинився в кількох дюймах від його обличчя. На нього вільно дивилися світло-блакитні очі, які і справді могли належати вовкові.
— Щити. Зараз, — сказав Вульф тоном, який присмирив би будь-кого, хто знав про його суперечливе минуле.
Вульф, не відриваючи погляду, дивився йому у вічі. Чоловік повернув голову вбік, наче справжня тварина, так допитливо, ніби оцінюючи нового суперника. Вульф відчував позаду камери, які всотували напруження безвихідного становища, і молився, щоб усе не загострилося ще більше. Раптом чоловік кинув обидва щити на бетон.
— І маску теж, — сказав Вульф.
Не схоже було, що він збирався виконати цю вимогу.
— Маску, — повторив Вульф.
Цього разу вже Вульф поводився агресивно. Він відчував, як кінчик пластикового носа терся об його власний, коли вони розділяли гарячий подих один одного. Так вони стояли впродовж десяти виснажливих секунд, аж доки, на подивування Вульфа, чоловік перевів погляд світлих очей на вікно горішнього поверху посольства. Усі навколо затамували подих і почали кричати, помітивши те, що й чоловік у масці вовка.
Вульф озирнувся й побачив, як Форд майстерно балансував на спадистому даху, а Фінлі звисав із маленького вікна і кричав йому, щоб той повертався. Коли Форд відступив, аби Фінлі не зміг дотягтися до нього і схопити, то похитнувся на відкритому даху до димаря, як канатоходець, який втратив рівновагу, натовпу перехопило подих.
— Ні, ні, ні, — процідив Вульф.
Він відштовхнув упертого мітингувальника вбік і почав проштовхуватися крізь натовп. Із вікон поруч із Фордом та поверхом нижче з’являлися офіцери дипломатичного захисту.
— Не роби цього, Ендрю! — закричав Фінлі, який тепер уже наполовину звисав з вікна і майже лежав на нестійкому даху.
Відламаний шматок черепиці, здавалося, падав вічно перед тим, як розбити лобове скло на поліційному авто внизу.
— Фінлі, не рухайся! — закричав йому Вульф, який щойно вийшов з величезного натовпу людей. — Не рухайся!
— Вульфе! — закричав Форд.
Вульф відразу зупинився й підняв погляд на чоловіка, чиє брудне волосся розвівав вітер, якого він навіть не відчував унизу. Він почув, як залунала сирена пожежної машини, що квапилася містом до них.
— Тобі потрібно повернути собі контроль! — знову сказав Форд, проте цього разу Вульф уже зрозумів, що він мав на увазі.
— Якщо ти це зробиш… Якщо ти помреш, він переможе! — вигукнув Фінлі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 133. Приємного читання.
TextBook