Розділ «Чотири роки по тому…»

— Ще одна, — сказав собі він і, відшукавши потрібну коробку, стягнув її з полиці.

О 8.27 ранку Вульф зайшов до непривітного кварталу на жалюгідній прилеглій вулиці шосе Пламстед. Йому знову не вдалося поспати, головним чином тому, що тепер до переліку причин, чому він уже давно не міг зімкнути очей, Вульф мав додати ще й образ вовчої маски. Самовпевненість убивці вражала його Він ризикував навіть просто прийшовши до посольства, проте бездумно приєднався до протесту, який сам же організував, і зухвало виступив проти самого Вульфа, підставляючи себе.

Вульф пригадав, як Едмундс казав їм, що вбивця не зможе опиратися такому кроку, аби не наближатися поступово все ближче і ближче, згораючи від палкого бажання зрештою-таки бути впійманим. Вульф замислився, чи випадок біля посольства був благанням убивці про допомогу, і що керувало тоді ним — відчай чи зверхність.

Він видерся брудними сходами на третій поверх, намагаючись згадати, коли востаннє ішов дощ, штовхнув обдерті двері пожежного виходу і вийшов до жовтого коридору. Біля дверей Ешлі Локлен не було ані сліду двох поліціянтів, які мали чергувати там.

Він підійшов до квартири № 16, здавалося, єдиної в усій будівлі, із нещодавно пофарбованими вхідними дверима і вже збирався було постукати, коли до коридору вийшли двоє поліціянтів із сендвічами і тостами та кавою в руках. Вони обоє неабияк здивувалися, побачивши біля дверей імпозантного детектива.

— Доброго ранку, детективе, — сказала поліціянтка саме жуючи тост із беконом.

У Вульфа забурчало в животі. Вона запропонувала йому іншу половину свого сніданку, одначе він ввічливо відмовився.

— Вам уже відомо, коли її перевозитимуть? — запитав її молодий колега.

— Ще ні, — трохи грубувато відповів Вульф.

— О, я зовсім не те мав на увазі, — квапливо промовив чоловік. — Насправді зовсім протилежне. Вона неймовірна. Ми сумуватимемо за нею.

Поліціянтка погоджуючись кивнула. Вульф був здивований. Надійні стереотипи Вульфа, які завжди вірою та правдою служили йому, змусили його очікувати по той бік дверей когось, одягнуту в піжаму, пропахлу сигаретним димом рятівницю котів, однак двоє поліціянтів точно не квапилися йти.

— Вона щойно заскочила в душ. Я проведу.

Поліціянтка відімкнула вхідні двері та провела його до чистої квартири, де пахло свіжою кавою та беконом. Теплий бриз підіймав сітчастий тюль над яскравими квітами на столі у вітальні. Простора кімната в пастельних тонах була обставлена зі смаком, підлога зі справжнього дерева і такі ж робочі поверхні. Цілу стіну займали фотографії, а біля кухонної раковини сушилося приладдя для випічки. Він чув, як за стіною шумить вода.

— Ешлі! — вигукнула поліціянтка.

Воду вимкнули.

— Тут детектив Вульф прийшов зустрітися з тобою.

— Він такий же вродливий, як на екрані? — відповів голос із м’яким единбурзьким акцентом.

Поліціянтка, схоже, зніяковіла, а потім на її жах, Ешлі продовжила:

— Згодна, він виглядав так, наче його добряче треба відмити перед тим, як сходити з ним кудись, але…

— Він виглядає так, наче будь-якої миті може заснути, — крикнула їй поліціянтка.