Це був майже нечутний шепіт, і він теж почав скандувати:
— Помилуй диявола, і Господь вразить мене.
Деякі з тих поліціянтів, які чергували на вулиці, оточили мітингувальників; хоча поки що вони залишалися миролюбними, а тому підстав заарештовувати їх не було. Вульф жестом покликав Фінлі до вікна.
— Гадаєш, це його робота? — пробурмотів Фінлі, прочитавши його думки.
— Не знаю. Але якось це неправильно, — сказав Вульф.
— Хочеш, щоб я спустився й поставив кілька запитань?
— Ні. Тобі краще залишатися з ним. Я піду.
Вульф востаннє глянув на гурт людей у масках і попрямував до дверей.
— Вульфе, — промовив Форд, коли той виходив, — Поверни над собою контроль.
Вульф ввічливо всміхнувся з дивного коментаря, знизав до Фінлі плечима і вийшов із кімнати. Коли він спустився на перший поверх, йому зателефонував Едмундс, щоб розповісти про своє відкриття стосовно Ешлі Локлен.
— Вона відмовляється говорити з будь-ким іншим, окрім тебе, — сказав Едмундс.
— Я зайнятий, — сказав Вульф.
Він заледве встиг вийти за поріг посольства, як хвиля репортерів відразу кинулася до нього. Вульф подумав, що, може, і справді варто було відправити Фінлі. Не звертаючи уваги на викрики власного прізвища, він пригнувшись пройшов під стрічкою та протиснувся крізь натовп, ідучи на звук скандування.
— Це важливо, — сказав Едмундс. — Можливо, вона нарешті скаже нам, що вас усіх пов’язує. Тоді ми матимемо реальний шанс з’ясувати, хто за всім цим стоїть.
— Гаразд. Напиши мені номер, і я передзвоню їй, коли зможу.
Вульф поклав слухавку. Навколо сімох затятих мітингувальників утворився чималий простір. Зблизька мультиплікаційні маски виглядали ще зловіснішими: з-під нерухомих посмішок виривалися ядучі голоси, а з темних отворів у пластику палали шаленіючі очі. Найбільше з-поміж усіх, і статурою, і поведінкою, лякав чоловік, одягнений у вишкірену маску вовка. Високо над головою він тримав два скріплені щити й ходив навколо інших, агресивно скандуючи. Вульф помітив, що він злегка накульгував, вочевидь через стару травму там, де йому в спину вцілила остання гумова куля. Переконавшись, що не зіткнеться із забіякуватим чоловіком, Вульф підійшов до жінки в масці акули, яка все ще тримала мегафон біля рота. Він перехопив його на півслові й відкинув до стіни будівлі позаду, де той з електричним скрипом розлетівся на друзки. За кожним його рухом ще жадібніше стежили викривальні телевізійні камери.
— Гей! Ви не можете… Зачекайте-но, ви часом не той детектив? — запитала жінка тепер уже значно буденнішим жіночим тоном.
— Що ви тут робите? — вимогливо запитав Вульф.
— Протестуємо, — знизала плечима вона.
Вульф відчув її самовдоволену посмішку, не зрозумілу, як на його погляд, адже йому було геть не смішно.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 131. Приємного читання.
TextBook