— Господи. Слухайте, — вона підняла маску. — правда в тому, що я не знаю. Ніхто з нас не знає. Є сайт, на якому люди оголошують про, наприклад, флешмоби чи дівчат, які стоять навколо готелю, щоб зробити хлопчачі гурти популярнішими. Сьогодні з’явилося оголошення, що потрібно влаштувати протест.
— Що ще за сайт?
Вона передала йому друковану листівку з деталями.
— Вони зв’язуються через мого колегу.
— Вам за це платять? — запитав Вульф.
— Звісно. Інакше, навіщо ми б це робили.
— До цієї миті ти говорила доволі пристрасно.
— Це називається акторська гра. Я читала з картки.
Вульф прекрасно розумів, яка кількість людей слухала їх. В ідеальному світі він би не допитував її у прямому ефірі.
— Як ви отримували платню?
— Готівкою в пакеті. П’ятдесят фунтів кожному, — здавалося, ці запитання наганяли на неї нудьгу. — І ще до того, як ви запитаєте, ми всі зустрілися біля могили на цвинтарі Бромптон. Пакет уже чекав на нас там.
— Кому належить?
— Пакунок?
— Кому належить могила?
— Те прізвище, я вже бачила його раніше… Анабель Адамс.
Вульф намагався приховати, що така відповідь його здивувала.
— Сумка та все в ній — речові докази в розслідуванні вбивства, — сказав він, кинувши порожню сумку перед ними.
Вони заскиглили й вилаялися, однак підкорилися недвозначній вказівці і скидали щити, банери та театральні картки в неохайну купу.
— І маски теж, — нетерпляче рявкнув Вульф.
Один за одним вони неохоче здали шість яскравих масок. Двоє мітингувальників відразу ж натягнули на голову каптури, щоб приховати свою особистість, навіть попри те, що технічно не зробили нічого поганого.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 132. Приємного читання.
TextBook