Розділ «Чотири роки по тому…»

— Покажи йому, де кава на кухні, коли проведеш його.

— Ешлі?

— Що?

— Він уже тут.

— О… Він чув…

— Так.

— Лайно.

Поліціянтка не могла досить швидко залишити незручну ситуацію і заквапилася вийти, аби приєднатися до свого напарника. Вульф чув, як за тонкою перегородкою щось поскрипує, розпилюється та закривається, й ніяково хмикнув, адже стояв перед стіною із фото. Світлини були прості, щирі: вродлива жінка, яка відпочивала на пляжі з друзями, сиділа в парку з літнім чоловіком, у Леґоленді разом із маленьким сином, як здалося Вульфу. Його серце завмерло, коли він побачив два захоплені обличчя того, вочевидь, бездоганного дня.

— Це Макс. Зараз йому шість, — промовив позаду голос із привабливим акцентом, зовсім не схожим на скреготливі інтонації Фінлі.

Вульф озирнувся й побачив у дверях ванної кімнати ту ж таки неймовірно вродливу жінку з фотографій, із рушником на голові, котрим вона обгорнула русяве волосся. Було зрозуміло, що вона щойно втиснулася в крихітні джинсові шорти та світло-сірий топ. Погляд Вульфа затримався на мерехтливій шкірі її довгих ніг, а потім він засоромлено відвернувся до фотографій.

— Не будь гадом, — прошепотів він собі.

— Перепрошую?

— Кажу: де він?

— Я точно чула, що ви сказали: «не будь гадом».

— Ні, — Вульф невинно похитав головою.

Ешлі кумедно глянула на нього.

— Я відправила його до мами після… Ну, після того, як божевільний серійний убивця пригрозив убити всіх нас, якщо відверто.

Вульф докладав чималих зусиль, щоб не витріщатися на її ноги.

— Ешлі, — сказала вона і протягнула до нього руку.

Він був змушений підійти до неї, і відчув запах полуничного шампуню, яким вона щойно вимила волосся, помітив яскраві очі з блиском у них і темні плями на грудях там, де її волога шкіра просвічувалася крізь тонку тканину.