Розділ «Чотири роки по тому…»

— А ще можеш подумати над тим, щоб одягти штани, — сказав він.

Ешлі зупинилася й ображено глянула на нього. А потім перед тим, як відвернутися, перехопила його погляд, коли він дивився на її ноги.

— Чому? Я тебе нервую?

— Зовсім ні, — байдуже сказав Вульф. — Ти просто жахливо виглядаєш. «Маячня!» Я не можу вийти з тобою, коли ти в такому вигляді.

Ешлі знову засміялася з його непереконливого випаду. Вона пройшла до шафи, розстібнула топ так, щоб оголити верх грудей, а потім вислизнула із джинсових шортів. Вульф був надто вражений, аби хоча б спробувати відвернутися. Потім Ешлі втиснулася в пару вузьких порваних джинсів, а тоді марно спробувала зв’язати волосся у скуйовджений хвостик, хоча це зробило її ще привабливішою.

— Так краще? — запитала вона його.

— У жодному разі — ні, — чесно відповів він.

Ешлі всміхнулася. Вона ніколи так не поводилася, однак, можливо, жити їй залишилося лише три дні, тому жінка насолоджувалася, заграючи з чоловіком, якому лишилося лише п’ять днів. Ковзнувши ногами у пару зношених кедів, вона схопила з кухонного столу ключі.

— Ходімо?

Вульфові здалося, що Ешлі переоцінила похмуре маленьке кафе. Вміст його м’ясної тарілки, схоже, жив власним життям, оскільки різноманітні складники ковзали по тонкому шару жиру. Ешлі не змогла навіть доїсти свій тост. Він підозрював, що їй просто хотілося знайти виправдання, щоб вийти з квартири, і що насправді вона ніколи тут не була, адже сумнівався, що хтось міг припуститися такої помилки двічі.

— Без образ, Локлен, але це кафе…

— Я тут працюю.

— … гарне. Воно гарне.

Упродовж своєї короткої прогулянки вулицею вони привертали до себе чимало поглядів, хоча Вульф не був упевнений, чи ті люди впізнавали їх, чи просто витріщалися на Ешлі. Вони обрали місце біля вікна, подалі від інших відвідувачів, і більше двадцяти хвилин невимушено теревенили ні про що.

— Я непокоїлася про тебе, — випалила Ешлі, коли Вульф вважав, що вони все ще говорили про улюблені альбоми «Bon Jovi».

— Перепрошую?

— Як ти… витримуєш все це?

— Дозволь мені дещо прояснити. Ти можеш померти за три дні й непокоїшся про мене? — запитав Вульф, скориставшись можливістю опустити ніж із виделкою.

— А ти можеш померти за п’ять днів, — знизала плечима вона.

Це роззброїло Вульфа. Він був так зайнятий розслідуванням, що не усвідомлював, як швидко наближається його власний великий день.