— Джоель, — сказав чоловік із помітним південно-лондонським акцентом.
Вульф скористався ременями на його зап’ястку, щоб не потискати йому руку. Попри спокійні манери чоловіка, він не міг сидіти нерухомо, і Вульф чув, як він нервово постукує ногою по підлозі під столом.
— Мені здалося, що ми вже знайомі, — всміхнувся Джоель, вказуючи на Вульфа обома руками. — Тієї миті, коли ти проходив крізь двері, я сказав: «Я знаю його».
Вульф терпляче чекав.
— Коли я побачив, що ти зробив, то подумав: «Цей хлопець, він не просто думає, хто «Палій», він знає». Правда? Що саме то і є покидьок, який убивав дітей. Правильно? А вони просто відпустили його.
Вульф кивнув.
Джоель вилаявся і похитав головою.
— Ти намагався. Ти правильно вчинив, розправившись із ним.
— Знаєш, — промовив Вульф, заговоривши вперше за кілька тижнів. — Я ціную твою думку, однак це напевно б означало більше, якби я не бачив, як ти шепотів у пачку пластівців увесь ранок.
Здавалося, Джоель трохи образився.
— Людина з Богом знає різницю між шепотом і молитвою, — з осудом відказав Джоель.
— Людина при здоровому глузді знала б різницю між тарілкою «КоКо Попс» і своїм божеством, — з непомітною посмішкою зауважив Вульф.
Раптом він усвідомив, як сильно йому бракувало обміну дошкульними коментарями з його колегами.
— Гаразд. Гаразд. Нехай, — сказав Джоель, кивнувши, коли знову підвівся. — Ще побачимося, детективе.
Джоель хотів було піти, проте зупинився і знову повернувся до Вульфа.
— Моя бабця часто повторювала: «Людина, в якої немає ворогів, — це людина без принципів».
— Мудрі слова, — сказав Вульф. — Але припускаю, що така порада також є й причиною, чому ти тут.
— Хах. Це мій вибір бути тут, хіба ні?
— Хіба?
— Так довго, як я буду тут, я житиму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лялька» автора Даніель Коул на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Чотири роки по тому…“ на сторінці 136. Приємного читання.
TextBook