Розділ «Чотири роки по тому…»

— Не роби цього, Ендрю! — закричав Фінлі, який тепер уже наполовину звисав з вікна і майже лежав на нестійкому даху.

Відламаний шматок черепиці, здавалося, падав вічно перед тим, як розбити лобове скло на поліційному авто внизу.

— Фінлі, не рухайся! — закричав йому Вульф, який щойно вийшов з величезного натовпу людей. — Не рухайся!

— Вульфе! — закричав Форд.

Вульф відразу зупинився й підняв погляд на чоловіка, чиє брудне волосся розвівав вітер, якого він навіть не відчував унизу. Він почув, як залунала сирена пожежної машини, що квапилася містом до них.

— Тобі потрібно повернути собі контроль! — знову сказав Форд, проте цього разу Вульф уже зрозумів, що він мав на увазі.

— Якщо ти це зробиш… Якщо ти помреш, він переможе! — вигукнув Фінлі.

Він повз по спадистому дахові і відчайдушно схопився за підвіконня, коли ще більше уламків посипалося на тротуар.

— Ні. Якщо я це зроблю, то це я переможу.

Форд відпустив димар і нерішуче підняв тремтливі руки, утримуючи рівновагу. Транспорт на головній вулиці зупинився, й люди виходили з авто, щоб подивитися на світові новини, котрі розгорталися на їхніх очах. Натовп унизу затих, і чутно було лише, як відчайдушні репортери пошепки звітують перед камерами. Пожежна машина вже була за кілька вулиць.

Фінлі був на півдорозі від безпечного вікна до димаря. У натовпі зівак почулися нажахані крики, коли Форд майже втратив рівновагу. Він заплющив очі, витягнув руки вздовж тіла й похитувався на краю.

— Таке життя, — сказав він так тихо, що це розчув лише Фінлі.

А потім дозволив собі впасти.

Фінлі схопився за простір між ними, але до Форда вже не можна було дотягтися. Вульф міг лише безпорадно спостерігати разом зі ще двома сотнями інших людей за тим, як Форд мовчки пролетів повз вікно, а потім зник з очей, із глухим звуком упавши на тротуар на службовій території.

На якусь мить усі завмерли, а потім армія репортерів, відтісняючи гурт поліціянтів, хлинула вперед у відчайдушних спробах зафільмувати перші жахливі кадри наслідків падіння. Вульф підбіг до чорного металевого пожежного виходу і перестрибнув останні шість сходинок, кваплячись дістатися до Форда. Коли він підійшов до тіла, неприродно викрученого від удару, то зрозумів, що стоїть у великій калюжі крові, яка повільно просочувалася позаду черепа Форда.

Він ще навіть не перевірив пульсу, як на трупові з’явилися тіні від людей, що стояли нагорі. Надто травмований, аби вижити, а це, без сумніву, було так, зважаючи на його позу, оточений калюжею крові, котра дедалі збільшувалася. Вульф сів біля стіни, ніби позуючи для ще одного портретного фото, і чекав на допомогу.

За три хвилини службову територію заповнили поліціянти та парамедики. Вульф підвівся, щоб видертися нагору, й побачив, як команда пожежників на даху рятує Фінлі, котрий тепер намертво вчепився в димар. Залишаючи за собою криваві сліди, Вульф пройшов до металевих східців, де мав чекати огрядного коронера, щоб закінчити своє службове падіння, яке затягнулося.

Вульф засунув руки до кишень і спантеличено хмикнув. Він витягнув звідти незнайомий аркуш паперу, підозріливо розгорнув його й побачив у центрі зім’ятої сторінки єдиний кривавий відбиток пальця. На іншому боці виднівся темний напис. Він перегорнув аркуш і побачив коротке повідомлення, нашкрябане упізнаваним почерком убивці.

«Радий, що ти повернувся».

Він дивився на папір у цілковитому нерозумінні, думаючи про те, як довго носив це із собою, і як узагалі вбивця зміг…