Розділ «Чотири роки по тому…»

— Це важливо, — сказав Едмундс. — Можливо, вона нарешті скаже нам, що вас усіх пов’язує. Тоді ми матимемо реальний шанс з’ясувати, хто за всім цим стоїть.

— Гаразд. Напиши мені номер, і я передзвоню їй, коли зможу.

Вульф поклав слухавку. Навколо сімох затятих мітингувальників утворився чималий простір. Зблизька мультиплікаційні маски виглядали ще зловіснішими: з-під нерухомих посмішок виривалися ядучі голоси, а з темних отворів у пластику палали шаленіючі очі. Найбільше з-поміж усіх, і статурою, і поведінкою, лякав чоловік, одягнений у вишкірену маску вовка. Високо над головою він тримав два скріплені щити й ходив навколо інших, агресивно скандуючи. Вульф помітив, що він злегка накульгував, вочевидь через стару травму там, де йому в спину вцілила остання гумова куля. Переконавшись, що не зіткнеться із забіякуватим чоловіком, Вульф підійшов до жінки в масці акули, яка все ще тримала мегафон біля рота. Він перехопив його на півслові й відкинув до стіни будівлі позаду, де той з електричним скрипом розлетівся на друзки. За кожним його рухом ще жадібніше стежили викривальні телевізійні камери.

— Гей! Ви не можете… Зачекайте-но, ви часом не той детектив? — запитала жінка тепер уже значно буденнішим жіночим тоном.

— Що ви тут робите? — вимогливо запитав Вульф.

— Протестуємо, — знизала плечима вона.

Вульф відчув її самовдоволену посмішку, не зрозумілу, як на його погляд, адже йому було геть не смішно.

— Господи. Слухайте, — вона підняла маску. — правда в тому, що я не знаю. Ніхто з нас не знає. Є сайт, на якому люди оголошують про, наприклад, флешмоби чи дівчат, які стоять навколо готелю, щоб зробити хлопчачі гурти популярнішими. Сьогодні з’явилося оголошення, що потрібно влаштувати протест.

— Що ще за сайт?

Вона передала йому друковану листівку з деталями.

— Вони зв’язуються через мого колегу.

— Вам за це платять? — запитав Вульф.

— Звісно. Інакше, навіщо ми б це робили.

— До цієї миті ти говорила доволі пристрасно.

— Це називається акторська гра. Я читала з картки.

Вульф прекрасно розумів, яка кількість людей слухала їх. В ідеальному світі він би не допитував її у прямому ефірі.

— Як ви отримували платню?

— Готівкою в пакеті. П’ятдесят фунтів кожному, — здавалося, ці запитання наганяли на неї нудьгу. — І ще до того, як ви запитаєте, ми всі зустрілися біля могили на цвинтарі Бромптон. Пакет уже чекав на нас там.

— Кому належить?

— Пакунок?