Розділ «Чотири роки по тому…»

О 4 вечора Вульф почув приглушені звуки, які свідчили про зміну офіцерів біля дверей. Після ранкового інциденту вони вимкнули телевізор, хоча це й був лише жест ввічливості, оскільки вони могли чітко чути, як море глядачів, поліційних авто та репортерів наповнюють вулицю внизу, хоча їм потім ставало нудно і вони рухалися далі.

Якщо не рахувати кількох митей, Форд зберігав свій щойно віднайдений спокій, і Вульф із Фінлі зрідка бачили в ньому того, ким він був раніше. Інколи він здавався зухвалим, рішучим, а спраглий до крові натовп, який чекав надворі, лише підбурював його.

— Я вже дозволив серійному вбивці зруйнувати своє життя. Я не збираюся дозволяти ще одному вирішувати, коли воно закінчиться.

— Оце тобі бойовий дух, — підбадьорливо сказав Фінлі.

— Я опанував себе, — сказав Форд. — І сьогодні чи не найкращий для цього час.

Із міркувань безпеки вони зачинили всі вікна й опустили штори. Попри позичений у вестибюлі вентилятор, у кімнаті було душно. Вульф розстібнув манжети та закотив рукава, виставивши свіжі опіки, які вкривали його ліву руку.

— Я не питав, — сказав Форд, жестом вказуючи на пошкодження Вульфа, — що сталося?

— То пусте, — відповів Вульф.

— Він постраждав, коли мер Тернбл… — Фінлі замовк.

— Тож ви обоє дуже ризикуєте, просто знаходячись поруч зі мною, чи не так? Ви ж знаєте, що він може просто пальнути сюди гранатометом.

Вочевидь, таке не спадало Фінлі на думку, і він стурбовано глянув на Вульфа.

— Мені все одно недовго лишилося, — бадьоро відповів Вульф, підглядаючи у шпаринку між шторами.

— Не хочу, щоб через мене хтось постраждав, — сказав Форд.

Уже впродовж п’яти хвилин Вульф спостерігав за групою з трьох людей. Вони привернули його увагу тому, що стояли осторонь від решти зівак і, здавалося, чекали чогось. Двоє з них піднесли великі брезентові сумки й опустили їх посеред перекритої дороги. Вульф уважно слідкував, як вони одягли маски різних тварин. Уже невдовзі до них приєдналися шестеро інших.

— Фінлі! — вигукнув Вульф від вікна. — Ти можеш відправити офіцерів трохи далі вулицею?

— Так. Що там?

— Халепа.

Двоє осіб із групи в масках мультиплікаційної мавпочки та орла нагнулися й відкрили сумку. Вони витягли все потрібне, проштовхалися крізь натовп і пройшли попід поліційною стрічкою.

— Вбивця дитини! — вигукнув один із трохи приглушених голосів.

— Рятівник «Палія»! — вигукнув його жіночий двійник.