Попельський склав листа й запитально глянув на воєводського коменданта, інспектора Чеслава-Пауліна Грабовського. Той замислено постукував пальцями по масивному письмовому столі й дивився на засклені дверцята книжкової шафи, заслонені ізсередини світлими фіранками.
— Цього листа було знайдено під час обшуку камери Юзефа Бекерського, — озвався нарешті комендант. — Уся Польща цікавилася його гучним процесом. А ви, пане комісаре, виступили на ньому в ролі головного свідка обвинувачення. Прочитавши цього листа, будь-хто зрозуміє, що інший свідок, Станіслав Вйонцек, дав неправдиві свідчення. Який-небудь прискіпливий адвокат, котрий захоче розголосу, може знову розворушити всю цю справу, і це кине на вас підозру... Якщо один свідок збрехав, то це може зробити й інший, тобто ви... Хто переконав Вйонцека свідчити неправдиво? Може, пан Попельський? — запитає який-небудь перодряп і напише про це в газетах! Вас звинуватять! Так! Похмура підозра... Яка впаде й на всю поліцію... Що ви на це скажете, пане комісаре?
— Я заперечу всі звинувачення, пане коменданте, і преси, і суду, — коротко й по-військовому відповів Попельський, а тоді повільно додав: «Навіть повторний процес...».
— Новий процес нікому не потрібен, — Грабовський кинув олівець, і той покотився блискучою поверхнею столу й зупинився біля стійки для листів. — Зокрема представникові пенітенціарних служб, начальникові в’язниці, панові Арнольдові Пясецькому... Нікому не до вподоби, коли в нього в камері вішається в’язень...
— Хвилиночку, — Попельський потер очі. — Я щось не зрозумів... Хто повісився в камері? Вйонцек? Він сам пише, що йому бракує мужності...
Грабовський уважно глянув на Едварда, проте обличчя комісара залишилося непроникним.
— Сьогодні вранці в камері повісився Бекерський. У нього знайшли листа від Вйонцека, — сказавши це, комендант підвівся й почав походжати кабінетом, заклавши руки за спиною. — Може, ви поясните мені це самогубство? Може, йому хтось допоміг? Той, кого він принизив? Руками інших в’язнів, га?
— Ніхто не любить чванькуватих аристократів, — буркнув Попельський.
— Мовчати! — гаркнув Грабовський і забігав довкола столу.
За дві хвилини зупинився й схопив Вйонцекового листа, клацнув запальничкою й дивився, як папір у попільничці перетворюється на сірий попіл.
— Нове розслідування нікому не потрібне.
— Найважливіше, що ми напевне посадили винуватця. І він отримав заслужену кару, — усміхнувся Попельський.
Комендант суворо глянув на свого підлеглого й мовчки вказав йому на двері.
Епілог
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Числа Харона » автора Марек Краєвський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Число мудреця“ на сторінці 35. Приємного читання.
TextBook