— Будь ласка, представтеся, вкажіть ваш вік та освіту, — підбадьорливо посміхнувся до свідка прокурор Шумило.
— Станіслав Вйонцек, п’ятдесят три роки, чотири класи класичної гімназії та два — слюсарської посоли.
У поставі камердинера вчувалася якась військова виправка. Спокій у нього поєднувався з лаконічністю й вичерпністю відповідей, без будь-яких зайвих подробиць, як-от про місцезнаходження гімназії.
— Дякую, а зараз розкажіть нам про події п’ятниці 17 червня 1930 року, які сталися в стратинському палаці.
— Того дня близько дев’ятої ранку до палацу під’їхали три автомобілі зі Львова. Журналісти хотіли негайно почути від пана графа коментарі щодо нечуваної новини, яку було опубліковано напередодні в «Новому віці». Там було сказано, що пані графиня є єврейкою з походження.
— Їм це вдалося?
— Ні.
— Обвинувачуваний якось прийняв журналістів?
— Пан граф прийшов до палацу біля десятої...
— Звідки?
— Не знаю.
— Отже, обвинувачуваний з’явився в палаці біля десятої ранку. Що було далі?
— Прийшовши до палацу, пан граф побачив натовп журналістів, які вгледівши мого господаря, почали наввипередки вигукувати запитання про його матір-єврейку. Граф виглядав спантеличеним і вочевидь не розумів, про що йдеться. Тоді один із присутніх прочитав йому статтю з «Нового віку», де йшлося про Леона Буйка, який передав цю інформацію до газети. Пан граф, почувши таке dictum, не продовжив розмови із журналістами, а залишив їх біля палацу, сам увійшов до будинку й подався до свого кабінету. Там пан граф ознайомився з моїми записами щодо вечірніх телефонних дзвінків. Потому розпорядився, аби я виніс журналістам хлібного квасу, після чого вийшов бічними дверима, сів до машини, припаркованої за палацом і поїхав.
— Ваша честь, шановні присяжні, — прокурор відвернувся від Вйонцека й витягнув з течки великий аркуш паперу. — Щойно згадані записи додано мною до справи, у мене в руках копія. На аркушах занотовано кілька телефонних розмов, які є неприємними для обвинувачуваного реакціями на інформацію про матір-єврейку. Хотів би лише звернути вашу увагу на те, що тут міститься також шантаж з боку покійного Леона Буйка. Згаданий Буйко зателефонував напередодні до обвинувачуваного й через його відсутність наказав свідкові занотувати наступне. Цитую найважливіше: «Це я написав листа про жидівку Лейбах і надіслав до «Нового віку». Але в тебе є шанс уникнути компрометації, якщо профінансуєш мої дослідження. Тоді я тобі пробачу, напишу спростування й знищу матеріали з реєстраційного відділу. Чекатиму на тебе тільки нині ввечері. Приходь без російських посіпак. Вулиця Задвужанська 25, кв. 14. Лише сьогодні даю тобі єдину й останню можливість». Кінець цитати. Далі продовження запису Станіслава Вйонцека. Цитую: «P.S. Ця людина назвалася як доктор Леон Буйко». Кінець цитати. Тобто, — прокурор звернувся до свідка, — обвинувачуваний прочитав ці слова й таємно вийшов з дому, чи не так?
— Саме так.
Прокурор Шумило замовк і декілька разів пройшовся перед лавою для свідків. Було помітно, що він аналізує якийсь логічний зв’язок і збирається поставити вирішальне запитання. Його мовчанка тримала присутніх у напрузі.
Вйонцек стояв непорушно і з гідністю, проте задуха в залі, здавалося, дошкуляла і йому. Чотири шрами на його обличчі налилися кров’ю й виразно виділялися на тлі блідих щік.
— Обвинувачуваний розпорядився пригостити журналістів хлібним квасом, — Шумило заговорив, коли присяжні почали нервово вовтузитися на стільцях, — перед тим, як прочитав повідомлення, чи потому?
— Після того.
— Отже, прочитане не надто його вразило, як ви гадаєте?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Числа Харона » автора Марек Краєвський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Число мудреця“ на сторінці 29. Приємного читання.
TextBook