— Це неправда.
— Хіба у вас не було про це усної домовленості із самим воєводським комендантом?
Удар, здавалося, був влучний, бо Попельський ледь пополотнів. Але швидко опанував себе.
— Про повернення до поліції можна було б говорити, якби я допоміг розв’язати справу вбивства Люби Байдикової та Лії Кох. Чимало вказує на те, що Леон Буйко убив їх обох. У цьому я переконався в результаті самостійного розслідування, яке спершу провадив more linguistico et mathematico[62], a пізніше поліційними методами. Я дійшов до вбивці, проте мені не вдалося домогтися в нього зізнання під час першої зустрічі. Удруге я відвідав уже небіжчика. У мене є докази того, що вбивцею обох жінок був Леон Буйко. Якби це підтвердилося під час слідства, і Буйко потрапив на лаву підсудних, я справді повернувся б на роботу до поліції. Натомість викриття винуватця вбивства Леона Буйка нічого б не змінило, оскільки мене наймали у зв’язку з іншою справою. Підкреслюю, що мене досі не поновлено на роботі в поліції, оскільки нинішній процес не завершився. Отож, справа Бекерського ні на що істотно не вплинула.
— Але ж справа Бекерського пов’язана зі справою Буйка, хіба ні?
— Справді, вони тісно пов’язані між собою, проте для мого повернення до поліції викриття вбивці Буйка не має найменшого значення.
— Ви ж не будете заперечувати, що вбивство Буйка вам допомогло. Адже Буйко не зізнався ані в убивстві Байдикової, ані Кох, тому тепер ви можете всю провину покласти на небіжчика, у якого немає можливості захистити себе. Таким чином, убивство Буйка полегшило вам життя, чи не так, пане Попельський? — Детектив сидів, замислившись. — Ви не відповіли на моє запитання!
— Справді, зі смертю Буйка зникла необхідність у певних процесуальних діях...
— Тобто це полегшило вам життя?
— У цьому розумінні так.
Бехтольд-Сморавинський полегшено зітхнув і голосно звернув увагу присутніх на три мотиви, якими міг керуватися Попельський.
— Помста за наругу, — ораторствував він, спрямувавши на Попельського випещеного пальця, — про що ця честолюбна людина воліє промовчати, бажання позбутися суперника й зробити кар’єру — ось, ваша честь, три мотиви пана Попельського, яких йому достатньо, аби звинуватити мого клієнта! Невже цього мало?
— А де підтвердження моїх махінацій, які буцімто мали полегшити мені життя? — не залишався в боргу свідок, якому суддя зробив за це суворе зауваження.
Адвокат не здавався. Навівши докази того, що декілька років тому, перебуваючи на поліційних заняттях для офіцерів, Попельський закінчив курс швидкого машинопису, пан меценас припустив, що листа до «Нового віку» підготував не Буйко, а детектив. Про це могло свідчити те, що листа з повідомленням про єврейське походження графині було написано без будь-яких помилок, тоді як Буйко свої праці друкував страшенно недбало й багато слів закреслював літерою «X».
Попельський рішуче заперечив, що писав такого чи подібного листа. Тоді адвокат прочитав письмову експертизу мовознавця з університету Яна-Казимира. Професор Єжи Курилович, який виступав у ролі експерта, а під час суду перебував на стипендії французького уряду в Парижі, вказав на незначні стилістичні відмінності між текстом листа й науковими працями Буйка. На це свідок відреагував сміхом, заявивши, що різностильові тексти пишуть, звичайно, по-різному.
Дещо збентежений цією рішучою відповіддю, адвокат закінчив допит і, зважаючи на пізній час, суддя Книпа оголосив про закінчення слухань. Це рішення мало помітний психологічний вплив на присяжних і неабияк прислужилося адвокатові, оскільки змучені неймовірною для травневого Львова спекою, усі з радістю від реагували на закінчення слухань, і це почуття полегші підсвідомо асоціюватиметься в них із влучними фразами меценаса Бехтольда-Сморавинського, які їм через це видаватимуться приємними. Вдалий трюк, нічого не скажеш.
Проте виявилося, що прокурор володів аргументами не менш істотними, хоча кількість свідків з його боку була значно скромнішою, точніше кажучи, їх було всього двоє. Першим викликали камердинера зі Стратина, пана Станіслава Вйонцека.
XV
Станіслав Вйонцек зайняв місце на лаві свідків. Він тримався дуже прямо. Пальці правиці стискали вилогу світлого піджака. Цей жест був сповненим гідності, контрастуючи з поведінкою багатьох досі допитуваних свідків, які неспокійно ворушили пальцями, сплітали їх, аби відразу ж розплести, розтягували, викликаючи характерний тріск суглобів, або нервово постукували пальцями по столі.
Вйонцек панував над руками, не дозволяючи, щоб неконтрольовані рухи виказали його слабкість чи безпорадність. Одна з них нерухомо лежала на столі, другою він тримався за вилогу піджака майже наполеонівським жестом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Числа Харона » автора Марек Краєвський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Число мудреця“ на сторінці 28. Приємного читання.
TextBook