Розділ «Число мудреця»

Числа Харона

Ці сумні думки супроводжували його при в’їзді до Пукова. Зменшив швидкість. Понад темними хатами на шаленому вітрі шуміли перед грозою дерева. За парканами розлігся собачий гавкіт. Проминув сонне село. Вдалині шумів потік Студений, на березі якого Попельський колись зазнав такої наруги. Усі сумніви, які переслідували його під час подорожі, він уважав слушним покаранням. І аж ніяк не за те, що він посадив за ґрати невинну людину, ні! — тут Едвард не відчував найменших докорів сумління. Він урятував себе, крім того, вважав, що двадцять років ув’язнення — це аж ніяк не забагато для виродка, ґвалтівника й погромника. Гнітючі думки були швидше карою за самовпевненість і пиху, які Попельський відчував під час судового слухання. Зупинив авто біля палацу в Стратині, і раптом збагнув, що всі його чотири лекції, під час яких він із замилуванням вслухався у власні вишукані фрази, насолоджувався низьким, оксамитовим тембром свого голосу, були насправді хвилинами неймовірної зарозумілості, проявом клятої hybris, за яку тепер його карали боги.

Постукав у ворота палацу. Відчинила заспана, закутана в халат, служниця, яка на запитання про Ренату Шперлінг показала Попельському маленький господарчий будиночок, углибині саду, котрий, мабуть, слугував складом для садових інструментів. Едвард попрямував туди по траві, вкритій вечірньою росою. В одній руці тримав течку із грішми й матеріалами Буйка, у другій — букет троянд.

Постукав. Тоді ще раз. Двері відчинилися.

На порозі стояла Рената Шперлінг у нічній сорочці. Її волосся трохи скуйовдилося від подушки, під очима темніли кола від безсоння. За спиною молодої жінки, у світлі гасової лампи, Попельський побачив чисто прибрану кімнату, де стояло дитяче ліжечко.

Простягнув їй букет квітів. Рената пильно глянула на Едварда. Він скинув капелюха й став навколішки на порозі. На його голові блищали краплини поту.

— Будь мені за дружину, — попрохав тихо.

Вітрюган шарпнув кроною старої липи, зашумів біля будиночка, гойднув стулкою відчиненого вікна. Пролунав стук від удару об віконницю. З кімнати почувся скрипучий, якийсь мов бляшаний, плач немовляти.

— У мене син чи донька? — запитав Попельський.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла Рената, ніби не почувши цього запитання. — І вийшла б за тебе заміж, але ти зараз відмовишся від освідчення.

— Чому?

— Ми ніколи не будемо чоловіком та дружиною!

— Говори! Чому?!

— Глянь на мою дитину!

Попельський підвівся з колін і пройшов до кімнати. Поклав квіти й течку на столі. Тоді нахилився над ліжечком і відчув крижаний піт на шиї. Рената мала рацію. Ніколи їм не бути чоловіком і дружиною.

На голівці дитини розлилася велика волохата чорна родимка. Коли добре придивитися, можна було помітити в ній обриси італійського чобота.

Попельський швидко вибіг з будинку й рушив до автомобіля. Сідаючи за кермо, чув, як по дахові застукотіли теплі, важкі краплини зливи.


XIX


Паничу!

Ваш батько, граф Антоній Бекерський, був до мене добрий. Я служив у нього відтоді, як повернувся до рідного села Козової й почав працювати в слюсарній майстерні. Одного дня він викликав мене поремонтувати двері до вітальні. За добре виконану роботу взяв мене до палацу, де я дослужився до камердинера. Старий граф обговорював зі мною все, що я встигав прочитати в бібліотеці палацу, ставився до мене, як до рівні. Перестрівши в коридорі, він першим вітався з молокососом, селянським сином! Якось попрохав мене заприсягтися на розп’ятті, що я ніколи Вас не покину. Він добре знав Ваші вади й схильність до насильства, які виявилися вже в дитинстві. Я пообіцяв, що завжди Вас захищатиму. Не забував про свою обітницю, коли Ви ґвалтували селянок, а я потайки платив їхнім родинам відшкодування, чи коли сам тікав через поля від собак, якими Ви мене цькували. Не порушив її, коли Ви шмагали мене шпіцрутеном і коли переслідували панну Ренату, примушуючи її цілувати свої оголені геніталії. Я був Вам вірним. Та одного разу зламав обітницю, бо завжди кохав Ренату. Отож, порушивши святий принцип гостинності, з яким мене прийнято до палацу, я можу тепер лише покинути Стратин, аби врятувати залишки честі й не дивитися у вічі пані графині. Волів би застрелитися, але мені бракує мужності!

Прошивайте, Паничу!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Числа Харона » автора Марек Краєвський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Число мудреця“ на сторінці 34. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи