Дочка часу

- Абсолютно.

- Офіційна заява?

- Ні, запис історіографа.

- Вергілія?

- Вергілія. У відповідному указі, виданому Генріхом, було сказано: "Є багато причин".

- Ви цитуєте? - недовірливо запитав Грант.

- Цитую. Там саме так сказано.

- Так. Він просто не умів прощати, - помовчавши, задумливо промовив Грант. - На його місці я б сім разів відміряв.

- Тут одне з двох. Чи його зовсім не хвилювала, думка оточення. Чи він був переконаний в їх наддовірливості. Зверніть увагу, він занепокоївся її хорошим ставленням до Річарда через вісімнадцять місяців після своєї коронації, а доти усе було якнайкраще. Він робив їй подарунки, навіть у вигляді цілих маєтків.

- Ну а справжня причина? У вас є які-небудь міркування на цей рахунок?

- У мене є ще дещо. Може, це вам допоможе. Мені, принаймні, дуже допомогло.

- Викладайте.

- В червні того ж роки.

- Якого року?

- Першого року першого заміжжя Єлизавети, 1486-го. У січні вона поєднувалася шлюбом з Генріхом. У вересні у Вінчестері дала життя принцові Артуру, яка подія сталася у присутності матері, Єлизавети Вудвілл.

- Так. Добре.

- В липні того ж року сер Джеймс Тіррел отримав повне пробачення від Генріха.

- Ну і що? Що в цьому дивного? Закінчилася одна служба, почалася інша. Це означало, що потім людині не поставлять в провину нічого з виконаного раніше.

- Правильно. Я знаю. Тому перше пробачення мене не здивувало.

- Перше? А було і друге?