Коли час лише починався

помилився. Спочатку розреготалася Марсі, а за нею і Скіп. - Ну, ви даєте, містере Карпентер!

- заливалася Марсі. А Сем тим часом рухався далі. Місцевість ставала все більш відкритою -

з великих рослин тут траплялися в основному лише пальмові гаї і купки кущів. Далеко

справа над задимленим горизонтом, весело палахкотіли вулкани. Попереду виднілися гори,

вершини яких ховалися в мезозойському смозі. Повітря було таким вологим, що на ковпаку

кабіни весь час осідали краплини води і скочувалися вниз, як в дощ. Навколо кишіли

12

черепахи, ящірки і змії, а один раз над головами швидко пролетів справжній птеранодон.

Нарешті вони дісталися до річки, про яку розповідала Марсі і про наближення якої вже

давно попереджав все більш сирий, болотяний грунт. Нижче за течією Карпентер вперше в

житті побачив бронтозавра. Він показав на нього дітям, і вони витріщили очі від подиву.

Бронтозавр лежав посередині повільної поточної річки. Над водою виднілися тільки його

крихітна голова, довга шия і частина спини. Шия нагадувала струнку, гнучку башту - всю

картину псувало тільки те, що вона раз у раз пірнала в папороті і очерети, що оздоблювали

берег. Нещасна тварина була до того величезна, що їй, щоб не померти з голоду, доводилося

годуватися буквально день і ніч безперервно. Карпентер відшукав брід і повів Сема через

річку до протилежного берега. Тут земля здавалася твердішою, але це враження було

брехливе: навігаційні прилади Сема показували, що трясовина трапляється тут ще частіше.

("Боже правий, - подумав Карпентер.- Що якби хлоп'ята забрели в таку трясовину?") Навколо

удосталь росло папороті, під ногами розстилався товстий килим з низькорослого лавра і