Розділ VIII

— Щоб ви допомогли милому маляті, Кляйнерте. Психічно хворий дід, а це, як відомо, погано позначається на онучці. У нас є лікарі, які негайно відішлють Анні до відповідного закладу. Спадкові вади, розумієте... Проте цього може не бути, якщо ви доведете, що ваш мозок функціонує нормально.

Дівчинка заграла знову. Звуки, ніби пташки, боязко пурхали довкола. Кляйнерт зсутулився.

— Запитуйте!

Кримінальний радник похмуро кивнув своєму підлеглому.

— Скінчите — зайдете до мене. Я буду поряд.

Минула рівно година, і Крап заніс кримінальному радникові протокол допиту. Як і сподівався гауптштурмфюрер, у ньому не було ніяких важливих новин. Зв'язківцями Кляйнерт назвав Вальтера Брухмана і ще двох монтерів з диверсійної групи, що діяла на заводі Юнкерса. Одне слово, його свідчення тільки підтвердили те, що було вже відомо. Шляху до Чорної Свічки вони не вказували.

Швидкий поїзд, що мчав до Берліна, не був переповнений. Кракмеєр з Крапом легко знайшли вільне купе у вагоні першого класу. Хоч свідків і не було, розмова між ними не клеїлася. Асистентові делікатні спроби зав'язати діалог не мали успіху. Його начальник поринув у вивчення газети.

«Іспанія — наука для ворогів Німеччини», «Промова фюрера перед легіонами», «Ви зміцнили довір'я до німецького вермахту» — сповіщали жирні заголовки. В Берлін повернувся легіон «Кондор». На південно-західній магістралі відбувся великий парад. Промова Гітлера в парку розваг заповнили усю першу сторінку газети.

Кракмеєр читав без поспіху, з усіма подробицями. Він не звертав уваги на унтерштурмфюрера, ритмічний перестук коліс, залиті сонцем краєвиди, що пропливали за вікном вагона.

У кожному слові Гітлера звучала погроза. Звідусюд пахне війною, думав Кракмеєр. Часу обмаль. А десь у тій клятій Північній Африці блукає червоний, тримаючи в кишені наш секретний козир. Розстріляти годилося б цього Фаріана з його експертами-ідіотами, що ловили гав.

Провівши безсонну ніч у будинку на Принц-Альбрехтштрассе, кримінальний радник дійшов висновку, що не сміє сидіти склавши руки й чекати вістей з Мадріда. Він прагнув сам включитися в переслідування Чорної Свічки, хоч це навряд чи могло допомогти. Відразу замовив два квитки до Мадріда. Літак відлітав через три дні. Потім склав для Крапа завдання. Того вечора він ні разу не підвівся зі стільця. Досить було тривалої телефонної розмови з відділенням гестапо району, в якому жив Кляйнерт, щоб затіяти справу з онучкою. Потім він поїхав у Веймар.

Купейні двері скрипнули і відчинилися.

— Гарячі сосиски! — На порозі купе з'явився чоловік, несучи перед собою паруючий казан. З його обличчя градом котив піт.

Крап ствердно кивнув і запитливо глянув на кримінального радника.

— Вам також?

— Булочки свіжі? — спитав Кракмеєр.

— Як шістнадцятирічні дівчатка, — захихотів продавець і дерев'яними щипцями вивудив для Крапа дві віденські сосиски.

— Будь ласка, булочку! — Кракмеєр видобув з гаманця монету.— Булочку і трохи гірчиці!

Продавець сосисок спантеличено глипнув на Кракмеєра і, почухавши дерев'яними щипцями собі біля скроні, спитав:

— У вас що, не всі дома, фольксгеносе?[4]