Розділ VIII

Похитуючи головою, Кракмеєр спостерігав за в'язнем, потім докірливо глянув на Крапа і наморщив носа. Знову повернувся до Кляйнерта й кисло спитав:

— Краще? Дуже добре. А тепер послухайте, що я вам приніс. Ви, здається, любите музику, чи не так?

Крап нічого не міг збагнути. Він стояв непорушно й дурнувато дивився на начальника, який зник на мить у сусідній кімнаті і відразу повернувся. Двері за собою він залишив напіввідчинені.

— Отак,— сказав він і схопився рукою за бік, де діймала його печінка.

В цю мить поруч залунала мелодія. Хтось несміливо заграв на флейті дитячу пісеньку про карлика, що стояв на одній нозі. В мелодії кілька разів закрадалася фальшива нота, але відразу її виправляли.

Кракмеєр погойдував у такт мелодії своєю вузькою головою. Він удавав, що захоплений піснею, але в'язня не спускав з ока.

— Ні, ні,— зашепотів Кляйнерт. Дитяча пісенька ніби зняла з нього втому. Руки, що тримали порожнього ковпачка, тремтіли.

— Як легко можна зробити людині приємність! Ви раді, так?— простогнав Кракмеєр. І скривився, ніби у нього почалася різь у животі.

— Ще раз? — спитав дитячий голосок із суміжної кімнати.

— Авжеж, моє ангелятко, моя крихітко, якщо ти знову зможеш так гарно! — гукнув Кракмеєр.

Кляйнерт, зачувши голос дитини, відразу підхопився. Безгучно поворушив губами, нарешті скрикнув.

— Анні!

Почата мелодія враз стихла.

— Так, дідусю! Це я для тебе... дідусю?

У дверях з'явилася кругловида дівчинка років шести в легенькому платтячку. Біляві її кіски були заплетені червоними стьожками. Круглими очима дивилася дитина на в'язня.

— Ти хворий, дідусю?

За спиною в дівчинки виринула якась жінка й потягла її у глиб кімнати. Кракмеєр зачинив двері. Однаково було чути, як жінка вмовляє дитину.

Кляйнерт опустився на стілець.

— Навіщо це? — спитав він тихо, не глянувши на обох гестапівців.— Чому вона тут?

Кракмеєр впритул підступив до нього й поклав руку йому на плече.