Розділ VII

Ельзасець дістав люльку й заходився набивати її потовченою сигаретою, він так захопився цим ділом, що, здавалося, забув про присутніх.

— А зараз вислухайте мене уважно, мосьє Лауренц.

Бородань кілька разів затягся люлькою і повів далі.

Він почав із застереження, що політика цікавить його тільки як комерція, хоча він по-своєму теж революціонер. Оце й усе, що сказав про себе. Натомість став розповідати про великі труднощі, які чекають Лауренца на півночі. В густо населених районах узбережжя втікачеві просто неможливо відкараскатися від Диявола, до послуг якого вся широкорозгалужена мережа зв'язку. Наостанку він порадив Лауренцу:

— Диявол облишить розшуки, якщо ви на кілька місяців щезнете. З нами вам буде безпечно. Для вас ми маємо цікаве доручення. Це дасть вам усе найнеобхідніше: безпеку, час, гроші і справжній паспорт. Що, добра пропозиція?

— А яке доручення?

— Для вас це дрібниці. На півдні навчите одне плем'я чорношкірих поціляти з кулемета на стометровій відстані у ворота повітки. Там є кілька вождів, які хотіли б мати власну армію. Якщо ви хоч трохи напружите свої сили, то через тиждень будете у них генералом, виберете собі за бажанням орден. Завтра вранці з півночі прибуває партія зброї. З нею ви можете рушати на південь.

Думки роїлися у Фредовій голові. Він запалив сигарету. Тепер знав: цей оазис — перевалочна станція контрабандистів. З півночі на південь вони таємно перевозять зброю. Але що несуть верблюди з півдня? Він відганяв від себе це питання, бо не міг поки що цього ясно усвідомити. А бородань чекав його рішення. Та ні на мить не задумувався Лауренц над тим, приставати йому на пропозицію чи ні. Кожен згаяний день може обернутися страшним лихом. Уже й так промайнуло чимало часу відтоді, як кмітливий Педро зробив йому на п'яті татуювання. Нацисти теж не дрімають. Ось-ось розпочнуть війну. Ще до прибуття учених в легіон «Кондор» Лауренц здогадався, що ця війна готується проти Радянського Союзу. Могутні чотиримоторні машини, які випробовували в Іспанії, недвозначно свідчили про це. Бомбардувальники з великим радіусом дії призначалися, звичайно ж, не для нальотів на Париж чи Варшаву.

Бородань колупався у люльці. Крамар сонно дивився поперед себе, підперши долонями підборіддя.

Напевне, йому не слід категорично відхиляти пропозицію, міркував Лауренц, крадькома кидаючи проникливі погляди то на одного, то на другого. Вони ніби не схожі на людей, що пускають від себе живим того, хто заглянув у їхні карти. Багато існує способів непомітно прибрати небажаного гостя.

— Ну? — квапив ельзасець.

— Очевидно, вибору мені немає. Яка ж платня буде пруссакові?

Враз крамар струснув з себе дрімоту, якусь мить зосереджено дослухався, тоді поспішив до вікна. Із табору долинули збуджені чоловічі голоси. Пронизливо скрикнув верблюд, десь біля хижок хрипло загавкав сполоханий пес.

Лауренц з бороданем одночасно посхоплювалися із стільців і кинулися до дверей. У цей момент на порозі з'явився захеканий туарег. Його обличчя було відкрите. Коричнева зморшкувата шкіра рясніла потом. У темних очах палахкотів страх. Туарег, задихаючись, промовив кілька слів. Бородань з крамарем ураз зблідли.

Даремно силкувався Лауренц збагнути щось із мови туарега, одного з тих чотирьох, що відразу по вечері вирушили в дорогу.

Бородань раптом звелів власникові крамниці сідати до рації. Той спритно одягнув навушники і нервово заклацав кнопкою передавача. Безладне скрекотіння морзянки сповнило кімнату, випурхувало в темряву.

— Ходімо! — звернувся бородань до інших.— Ті сучі сини не ждуть. Треба негайно рушати.

Вони швидко перетяли сад. У таборі панувала безладна метушня. Верблюди були майже нав'ючені. Від криниці два туареги несли наповнені бурдюки. Гамід, осідлавши свого верблюда, тепер затягував підпругу на Лауренцовому мегарі.

— Е-о-а! Е-о-а!

Важко гупаючи копитами, в сіро-голубу темряву вирушили верблюди з вантажем. Лауренц саме сідав на свого мегарі, як здаля долинули три глухі постріли. Мов заворожений, повів він очима по небу, що враз освітилося. Наче комети, злетіли над чорними кронами високих пальм вогняні кулі ракет, розсипалися зеленими осколками і, гаснучи, попадали на землю.