Розділ XIII

Кракмеєр узяв її. Саласонові була незрозуміла така нетерплячка, як і вся поведінка кримінального радника.

— Поспішайте ж, не гайте нашого часу!

— Як вам завгодно,— сказав Саласон і вийшов з машини. Коли вартовий перевіряв посвідчення, полковник зацікавлено стежив за Кракмеєром. Той скручував з пляшки ковпачок завдовжки з палець.

Вартовий буркнув щось і вступився з дороги, одначе полковник завагався. Німець наповнив ковпачок, але не перехилив його, а відставив пляшку й засунув руку в праву горішню кишеню. Саласон побачив, як кримінальний радник ураз здригнувся, наче його вхопили корчі. Кількома великими кроками іспанець добіг до машини.

— О мадонна! Що трапилося, гауптштурмфюрере?

Кракмеєр не відповів. У блідому світлі вуличного ліхтаря його обличчя скидалося на шматок забрудненого білого мармуру. Рука з ковпачком безсило повисла. Коньяк вилився на штани.

— Кажіть же!

Кракмеєр поволі повернув голову.

— Свиня,— муркнув він беззвучно. Тонкі, безкровні губи тремтіли.— Залишилось п'ятдесят хвилин... Ми мусимо їх знайти, інакше...

Полковник сів за кермо. Він настільки розгубився, що на якусь мить заціпенів.

— Ну, рушайте! Їдьте ж нарешті! — Кракмеєрові очі горіли, як у навіженого.— Я поясню вам, але їдьте!

Саласон натис на стартер, мотор запрацював одразу.

— А як же бути з Чорною Свічкою?

— Потім!

Він не промовив, а викрикнув це. З тих кількох речень, що видавив з себе Кракмеєр, іспанець зрозумів, що йдеться про життя або смерть. Гауптштурмфюрер ні словом не обмовився про затруєний чай, ні півсловом про свій задум проти берлінця і Марги. Він тільки сказав, що його отруїв Кнуспель, який володіє також єдиним засобом, що може врятувати його.

Саласон ганяв машину містом. Він намагався організувати пошук планомірно, але де йому вдавалося важко, бо не знав місцевості. Кракмеєр тримав у руках пляшку і час від часу підносив її до рота. Хворобливо блискучими очима дивився він у лобове скло.

«Марна річ,— міркував іспанець.— А може, й не в моїх інтересах шукати їх. Такий чоловік, як Кнуспель, не буде ради забавки прибирати з дороги гауптштурмфюрера».

Стрілка на циферблаті «бензин» повільно сповзала до нульової позначки. Час збігав. З аеропорту, що лежав за околицею міста, Саласон подзвонив у поліцейське управління, але черговий офіцер відмовився їх прийняти. Кракмеєр сидів у машині скоцюрблений, апатичний. Коли вони знову виїхали на широкі вулиці центру, пішла третя година.

— Стій! — наказав раптом Кракмеєр. Пляшка в його руках була порожня.— Завертайте. Я зійду на тому боці.— Язик йому ледве повертався. Вже несила було тримати рівно голову.

— Перед собором? — здивовано спитав Саласон.— Чого б це вони спинились там!