Розділ «Сливове дерево»

— А як ти знайшов батька?

— Перші чотири місяці я мусив руками виколупувати каміння в полі. По якомусь часі мене перевели до кар'єру, і там я його побачив. Кортіло підійти, та нам не дозволялося розмовляти. Вартові за цим постійно пильнували.

— Вам хоч удалося поговорити?

— Ми тільки дивились один на одного в кар'єрі та іноді вдавалося взятися за одну з ним лопату чи тачку або потертися плечима, проходячи повз. Тільки так я міг до нього доторкнутись. Щоразу, побачивши мене, батько прикладав руку до серця й усміхався.

Ісаак заплакав. Вона поклала долоню йому на плече, та хлопець відсахнувся й відсунувся подалі.

— Не зараз, не зараз, — сказав він, постукуючи пальцями по грудях, — я одинадцять місяців у цьому ходив. Нас тримали як худобу! Іноді поливали зі шланга та голили, але помитися чи випрати білизну було ніде. Там немає жодної вбиральні, тільки канава позад бараків. Наші пристановища були переповнені людом і брудом. Щодня хтось помирав від тифу чи дизентерії. Тільки прибувши до Гессенталя на відбудовування авіаційної бази, я вперше сходив до справжнього туалету, відколи залишив домівку. Тут навіть краще годують. У Дахау давали тільки ополоник супу та кусень черствого хліба на добу. Ми ловили комах і гризунів. Чоловіки билися за понівечену мишачу тушку.

— Будь ласка, Ісааку, досить! — вигукнула вона. — Мене зараз знудить.

— Не треба було тобі цього чути. Просто я… ніколи не міг подумати, що тут опинюся. Я вже й не сподівався ще хоч колись тебе побачити. Здавалося, що й помру в тому жахітті.

— Усе гаразд, не хвилюйся. Відтепер ти — у безпеці.

Він затулив долонями очі. По якійсь хвилині голосно видихнув, так, що аж опустилися плечі, ніби з нього раптом випустили все повітря.

— Що з твоїм батьком? — спитав Ісаак, витираючи очі.— Його призвали?

— Так, уже два роки від нього немає звістки. Він був під Сталінградом із Шостою армією. І тепер невідомо, чи він живий, чи в полоні, чи…

— Я впевнений, що він повернеться живий і здоровий.

«І знову це відбувається, — подумала Крістін, — тобі кажуть те, що ти хочеш почути, а не жорстоку правду». І все ж таки їй стало легше. Беручи до уваги все те, через що він пройшов, опікуватися її почуттями — справжній подвиг.

— Зранку я принесу ще варених яєць, кусень хліба і трохи сливового варення. А потім доправлю й чистий одяг і тазок гарячої води та мило.

— Звучить божественно! — всміхнувся хлопець. — Ти врятувала мені життя, чи зможу коли віддячити?

— Я що-небудь вигадаю, — відказала Крістін, посилаючи йому слабеньку усмішку.

Потім вона підвелась.

— А тепер відпочивай.

Ісаак заліз до свого сховку, опустився на коліна й повернувся до неї, спостерігаючи, як дівчина зачиняє дверцята.