Розділ «Сливове дерево»

— Тут тобі буде зовсім темно, але спробую принести свічку, щоправда не знаю, як скоро.

— Нічого, — відповів він. А потім простяг руку і торкнувся її пальців, притримуючи дверцята. — Я хочу, щоб ти знала. Тільки думки про тебе не дали мені збожеволіти. Ні на мить я не переставав тебе любити.

— І я тебе теж, — вона потисла кістляві пальці,— і я теж.

Глава 18

Ту ніч Крістін снилися жахи, ніби вона втікає від когось містечком під час бомбардування, кругом усе палає, а з вогню дитячі голоси кличуть її на ім'я. Вона не могла відшукати жодного маляти, а той, хто за нею гнався, хотів її убити. Останнє, що вона пам'ятала зі свого страшного сну, мов батько кричить із охопленої вогнем будівлі, кричить так, ніби згорає живцем. Прокинулась уся в холодному поту. Благословлялося на світ.

Не в змозі заснути знову, вона встала, одяглась і спустилася вниз, а потім пройшла до курятника. Забрала яйця та піднялася до кухні. Там зварила два яйця для Ісаака й відрізала скибку від своєї ранкової порції житнього хліба. Потім налила до бляшанки гарячого чаю і, разом із яйцями, підсушеним хлібом, блюдечком, сірниками та сальною свічкою, склала все до маленького кошика. Знявши туфлі, дівчина навшпиньки пройшла до ляди, що вела на горище, опустила драбину й обережно залізла нагору. Там поклала ляду на місце й узялася за порожню книжкову шафу, котра легко й беззвучно відсунулася вбік. Ісаак спав із напіввідкритим ротом головою до дверцят. «Який він змучений», — подумала Крістін, не наважуючись розбудити хлопця.

Та необхідно було спуститися вниз, доки хтось не прокинувся і не помітив її відсутність. Дівчина стала навколішки й легенько поторсала його за плече. Ісаак, спросоння не розуміючи, що коїться, схопив її зап'ясток.

— Усе добре, — прошепотіла Крістін, — ти в безпеці.

Хлопець розслабився і відпустив її руку.

— Вибач, — сказав він, — я не зрозумів, де я є.

— Macht nichts,[51] я принесла тобі сніданок. Але мушу спуститися вниз, доки не встала мамця.

Вона поставила кошик біля дверцят і витягла з нього блюдце, свічку та сірники.

— Дякую, Крістін.

Дівчина віддала сірники та свічку.

— Щоб ти не снідав у темряві.

Він запалив свічку, приліпив її на блюдечко й поставив на підлогу.

— Як спалося? — поцікавилася Крістін.

— Краще, ніж усі попередні місяці.

— Я ще прийду вдень.

— Із нетерпінням чекатиму.