Розділ «Сливове дерево»

Вони збігли вниз. Крістін перехилилася через поруччя, перевіряючи, чи ніхто, бува, не повернувся, а потім показала спускатись і хлопцеві. На кухні вона зашторила вікна та повісила на спинку стільця чистий рушник. Ісаак узяв з плити важкі каструлі й налив до ванни воду.

— Замкнися, — вона подала ключ і вийшла за двері.— Так, про всяк випадок.

Залишивши Ісаака купатись, дівчина пішла до батьківської спальні пошукати для нього одяг. Передивляючись старі батькові речі, вона тисячу разів виглядала в вікно. Родичі мали повернутися не раніше, ніж за півтори години, та краще було підстрахуватися. Це нагадало той день, коли з'явилися перші нацистські плакати, й вона виглядала мамцю від Бауерманів. Тоді Крістін так і не наважилася зірвати хоч один, бо це вважалося б злочином. А сьогодні вона вже двічі порушила закон: раз, коли понаднормово палила в печі, і вдруге, коли дала притулок утікачу. Іронічність ситуації розсмішила б її, якби не знервованість і страх бути впійманою. Відібравши стареньку батькову сорочку та штани, вона склала все як було і вийшла з кімнати. Зійшовши на другий поверх, зупинилася перед кухонними дверима.

— Ти знайшов бритву?

— Так, — відповів Ісаак, — я вже майже закінчив.

Почулося плюскотіння, і Крістін уявила його худе тіло у ванні. Як, мабуть, гарно почуватися чистим, знову мати можливість посидіти в гарячій воді, добряче намилитись… Нарешті він змиє багатомісячний бруд, вичистить вуха та нігті, промиє глибокі подряпини на підошвах. Їй захотілося увійти й потерти Ісаакові спину, вимити голову та поголити зарослі щоки. Серце закалатало на саму тільки згадку про пристрасні побачення у винному погребі, про силу його м'язів і жар глибоких поцілунків.

— Я принесла одяг, — сказала вона.

— Так, уже йду.

Двері прочинилися на дюйм, і худюща рука вистромилася назовні.

За кілька хвилин її впустили всередину. Хлопець стояв біля раковини та підкочував рукава блакитної сорочки її батька. Старенькі робочі штани мішком висіли на його виснаженій фігурі. Обличчя розчервонілося й аж світилось від радості, бруду й щетини більш не було. Навіть у цій подобі чахлика невмирущого він був дуже красивим. Крістін захотіла піднятися на горище, лягти з ним поряд і насолоджуватися коханням, аж доки не зникнуть усі теперішні труднощі. Та потім вона помітила щось дивне на його руці.

— Що це?

Ісаак повернув руку і подивився на внутрішній бік передпліччя, а потім опустив руку й підійшов до ванни, щоб вилити з неї воду.

— Це номер.

— Дай подивитись.

Хлопець показав їй оголену руку.

— У таборі кожен отримував номер.

Дівчина провела пальцем по цифрах: «1071504».

— Чому воно не змилося?

— Номер витатуйовано на шкірі. Це — назавжди.

Крістін звела на нього мокрі очі.