Розділ «Сливове дерево»

— Доводилося тяжко гарувати. Батько був винятковою людиною, але завжди мав погане здоров'я. Через якийсь час він захворів. Навіть дуже здорова людина не зможе на порожній шлунок довго копати, тягати важку тачку, працювати кайлом і носити каміння. Одного дня він просто впав. Я намагався підняти його, але вже було пізно. Він був геть знесилений. Коли охорона побачила, що батько лежить і не встає, один із них просто підійшов і стрелив йому в потилицю. Доки живу, я не забуду обличчя цього вбивці.

— О боже! — Сльози котилися по щоках Крістін. — Мені так шкода.

— Я нічого не міг зробити. Кортіло відібрати в нього рушницю й забити негідника, та, навіть якби в мене вистачило сили заволодіти зброєю, інший охоронець не дав би мені часу вистрілити, вбив би і мене теж. Довелося просто стовбичити там, поруч зі скривавленим тілом батька, думаючи про те, що треба вижити, що мати й сестра мене потребують.

Дівчина поклала руки собі на живіт і сперлася на стіну позад себе. Так хотілося його обійняти, заспокоїти, заколисати, забрати його біль.

— Я рада, що ти вижив.

— Але це ще не кінець.

— Я сховаю тебе на горищі,— сказала вона, — тільки треба дочекатися, коли всі поснуть.

— Не знаю, це — надто небезпечно.

— Маєш кращу ідею?

Він насупився, хитаючи головою.

— Якщо нас упіймають, обох запроторять до Дахау чи застрелять на місці.

— Ніхто тебе не знайде. Декому із в'язнів удалося втекти, й вони подумають, що ти був одним із них.

Вона підійшла до дверей, відчинила їх і вислизнула назовні. Але перш ніж піти, сказала:

— Просто лишайся тут, а я скоро принесу щось попоїсти.

Дівчина наклала защіпку й побігла на кухню. Мамця була там. Вона займалася пранням, густа пара та лужний дух наповнювали приміщення.

— Де ти була? — спитала вона в дочки, червоними руками тручи нічну сорочку об срібну дошку для прання. — Могла б допомогти мені змінити постільну білизну.

— Вибач, — почала Крістін, приховуючи хвилювання, — зовсім забула, що сьогодні прання.

Вона хотіла сказати, що виходила, щоб принести мамці півня, та вчасно збагнула, що повернулася з порожніми руками.

— Такий гарний ранок, я вирішила пройтися довкола кварталу.

Мати перестала прати й нагородила дочку прискіпливим поглядом. Крістін знала, як та ставиться до таких прогулянок.