Розділ «Сливове дерево»

— Мені й досі його бракує.

Каті закотила очі.

— Шкода. Я знаю, ти й надалі хотіла б працювати на них і бачитись із ним, але про це доведеться забути.

Тільки тепер фрау Шмідт підійшла до їхнього столика взяти замовлення.

Дівчата замовкли та сіли рівно. Крістін не зводила з Каті очей.

— Вишневе італійське морозиво, будь ласка, — замовила Каті.

— Мені теж, будь ласка, — сказала Крістін, лаючи себе останніми словами за те, що затягла Каті сюди, а не знайшла привід одразу розійтись.

Каті барабанила пальцями по столу, доки фрау Шмідт приймала замовлення, і знову нахилилася до Крістін, коли жінка відійшла.

— Вона отримала телеграму минулого тижня.

Дівчина кивнула в бік офіціантки.

— Її син загинув у бою під Парижем.

Серце Крістін пропустило удар.

— Нещасна жінка, — сказала вона.

Боковим зором Крістін помітила, що есесівці рушили в кінець залу. Вона прикинулася, ніби не помічає їх і всміхнулася до подруги.

Офіцери підійшли до старого, стали мовчки біля його столу, чекаючи, доки він відреагує. Через якусь мить дідусь відірвався від їжі та звів на них очі.

— Гауптшарфюрер Крюгер і я — офіцери відділу расової приналежності та поселення. Ваші документи, будь ласка, — сказав один із них.

Він був високий і худий, гострий ніс, немов дзьоб хижого птаха, стирчав посеред вилицюватого обличчя.

Його товариш, гауптшарфюрер Крюгер, вирвав із рук старого газету, подивився на першу шпальту й кинув її на стіл.

— Mach schnell![26] — закричав він.

Старий чоловік розвернувся на стільці та почав обшукувати кишені свого пальта. Зрештою він знайшов паспорт і витяг його з кишені. Та руки так тремтіли, що документ упав на підлогу. Невдоволений звук злетів із губ. Старигань спробував нахилитись і підняти паспорт, але худенькі покручені кінцівки танцювали, збиваючи його з рівноваги. Посвідчення особи лежало під стільцем між дідових черевиків, і залишалось невидимим для нього. Крістін підвелась і рушила на допомогу.