Розділ «Сливове дерево»

— Я тільки прикидався, — ображено сказав він.

— Ми знаємо, — наздогнала їх Крістін.

Краєчком свого шарфа вона прикрила Карлові рот, а потім натягла шапку йому на вуха.

— Але ти ж не хочеш застудитися, еге ж?

— Ні,— відповів Карл, дивлячись на сестер вологими очима.

Марія двома пальцями взяла його за підборіддя й подивилася просто в очі.

— Усе нормально. Ми не божевільні. Просто ніколи не тягни до рота всяку гидоту! А зараз біжи. Ми йдемо слідом.

Малий витер кулачками щоки й побіг наздоганяти Генріха. Сестри залишились удвох.

— Ніколи не бачила хлопчика, котрого було б так легко образити, — сказала Крістін.

— Точно, — погодилася сестра, — іноді здається, він може розплакатись, якщо ти на нього не так подивишся.

— Смішно, та вони такі різні,— додала Крістін.

— Атож. Генріх іноді діє більш по-дорослому, ніж ми з тобою.

— Мені б хотілось, аби Карл був трохи сильнішим, — сказала Крістін. — Така надмірна чутливість ускладнить йому життя.

Вона спостерігала, як брати попереду обдивляються тротуар. Генріх ішов, опустивши голову, ретельно оглядаючи кожен камінець і кожну вибоїну, а Карл тільки зрідка кидав оком на хідник, більше приділяючи уваги будинкам, деревам і хмарам.

— Дуже сподіваюся, що війна скоро закінчиться. Просто не уявляю, що станеться, коли фронт дійде й до нас. Як це вплине на хлопців…

Марія раптом поблідла, зупинилась і впритул подивилася на сестру.

— Ти ж не думаєш, що таке може бути, правда? — Її голос бринів від хвилювання. — Я маю на увазі, що ми не маємо ніякого стосунку до війни.

Тут нема жодного військового заводу, нічого такого. Навіщо союзникам бомбардувати наше містечко?

Крістін прикусила язика. Не треба було цього говорити. Марія завжди всіх підтримує і розраджує, не варто її нервувати.

— Звичайно, — підтвердила вона, — я ніколи так не думала.