Розділ «Сливове дерево»

Протягом усіх останніх днів зими та перших тижнів весни нацисти регулярно звітували про перемоги вермахту та потоплення ворожих суден, перериваючи цими оголошеннями будь-яку радіопередачу. Кожен такий звіт супроводжувався піднесеною мелодією Ріхарда Вагнера, тож, зрештою, вони страшенно набридли Крістін, яка не могла багато разів слухати ту саму музику. Газетні заголовки жирним чорним шрифтом сповіщали про те, що Люфтваффе під керівництвом Герінга бомбардувала Францію, Бельгію і Нідерланди, натомість британські ВПС скинули бомби на німецькі міста Ессен, Колон, Дюссельдорф, Кіль, Гамбург і Бремен.

Радіо завжди в деталях висвітлювало події, але родині Крістін війна видавалася дуже далекою. Свідомо чи підсвідомо, дівчина не знала, але вони вкрай рідко говорили про неї. У чергах так само люди говорили про що завгодно — погоду, родичів, близькі дні народження та весілля — тільки не про війну. Крістін здавалося, що воєнними діями опікуються тільки диктори радіо. Вона зацікавилась, чи не є причиною такого уникання звичайний страх перед необхідністю ховатися до підвалів у випадку повітряних нальотів і бомбардувань.

У квітні вона прийняла рішення піти на інший кінець містечка й пройтися вулицею, повз Ісааків будинок, — подивитися, чи там іще його родина. Підійшовши до помешкання, вона зупинилася на іншому боці вулиці й упевнено подивилася вперед, ніби жила тут і мала піти кудись у важливій справі. Дівчина тричі обійшла кругом кварталу, краєчком ока озираючи вікна його садиби, аж розболілася голова.

Колись ошатний, тепер будинок був на вигляд порожнім і сумним. Фіранки гойдалися над порожніми вазонами для квітів, у яких не росло нічого, крім поодиноких виноградних лоз. У саду зацвітав бордовий бузок і форзиція вкрилася товстим жовтим листям, але все мало здичавілий вигляд: кущі та фруктові дерева треба було підрізати, а грядки — прополоти. Коли Крістін побачила занедбаний сад, щось обірвалось у неї всередині. Бауермани виїхали.

Зайшовши на четверте коло довкруж кварталу, вона раптом згадала про хвіртку на Брімбах-штрассе. Із завмираючим серцем і тремтячими колінами дівчина перейшла на той бік вулиці й побачила його. За густим сплетінням необрізаних крон фруктових дерев темна постать чоловіка схилилася над овочевою грядкою. Серце Крістін стрепенулось у грудях. Вона зупинилася, швидким поглядом огледіла вулицю та підійшла ближче до стіни навколо садиби Бауерманів. Постать виструнчилась. Однією рукою чоловік почухав спину, а іншою закинув лантух на плече. То був батько Ісаака, і вигляд мав зморшкуватий і сірий, як картопля, котру він вишукував у сухій землі. Його одяг був пожмаканим і брудним, ніби носили його, не скидаючи, вже багато тижнів. Вона згадала, що євреям заборонено віддавати свої речі для прання, і спробувала уявити, як сердешна фрау Бауерман пере руками, що нічого подібного в житті не робили.

Дівчина подумала, чи не перелізти через низьку огорожу, пройти між фруктовими деревами та спитати в гера Бауермана дозволу зараз же побачити Ісаака. Вона чудово розуміла, що цим наразить обидві родини на небезпеку, та бажання побачитись із коханим переважило, й вона швидко наважилась. Крістін заспокоювала себе, що все триватиме лише хвилину, не більше, ніхто про це не дізнається та й нема закону, що забороняв би просто привітатися. Зціпивши зуби, вона нахилилась, ніби зав'язуючи шнурок на черевику. Дівчина не знала, як учинити. А якщо гер Бауерман просто її вижене чи Ісаак відмовиться? Надумавши, вона виструнчилась, готова діяти. Уже поклавши долоні на невисоку стіну, Крістін помітила усміхнену пару, що вийшла з-за рогу. Симпатична блондинка в хутрах тримала під руку чоловіка у чорній формі СС. Дівчина відсахнулась і миттю перебігла на інший бік вулиці, вдоволена бодай тим, що знає, де зараз Ісаак.

Одинадцятого травня газетні заголовки оголосили, що: «Головний винуватець війни Черчилль став прем'єр-міністром». Тепер у їхньому містечку продавали тільки дві газети: «Völkischer» і «Der Stürmer»,[24] що пропагувала антисемітизм. Батько Крістін міг собі дозволити тільки «Völkischer», але другої б не взяв, навіть якби її роздавали безкоштовно. Крістін також не хотіла її читати, та не могла не помітити кричущих заголовків, що дивилися на неї з вітрин.

Якось, ближче до кінця травня, одного дощового полудня, коли сумна Крістін не могла всидіти вдома, вона без парасольки йшла вздовж вулиці. Чисте вологе повітря наповнювали ледь чутні аромати вкритих білим і рожевим цвітом фруктових дерев. Щойно настрій почав підніматись, як дівчина наблизилась до овочевої лавки, у вікні котрої було виставлено «Der Sturmer». Із першої шпальти на неї жирним редакторським кеглем вишкірилася цитата: «Наближається час, коли запрацює машина, що вириє могилу юдаїзму — найбільшому світовому криміналу — і поховає його назавжди».

На місці щойно зрощених паростків надії миттєво виріс бридкий холодний жах. Вона втупилась у скло, чотири рази поспіль перечитуючи той самий текст. Дощові краплі на віях змішалися зі слізьми. «Що це може значити?» — запитувала вона себе.

— Крістін! — кликав її хтось.

Дівчина повернулась на голос і побачила Каті, котра поспішала до неї, зсутуливши плечі, щоб уберегтись від цівочок дощової води, що стікали з її чорної парасолі.

— Що ти робиш? — кричала вона крізь зливу.

— Ой, — розгубилась Крістін, оглядаючи свої мокрі порожні руки. — Я пішла до крамниці по сіль. У нас немає ні дрібки.

Каті підійшла ближче й накрила парасолею голову подруги.

— О боже! — вигукнула вона.

Руде волосся подруги було розкуйовдженим, а очі — червоними та розпухлими. Вона виглядала так само погано, як почувалася Крістін.

Дівчина поспішно підшукувала тему для розмови.

— А де Стефан? — спитала вона перше, що спало на думку.

Лице Каті одразу ж скривилося й очі наповнилися сльозами.

— Його забрали, — розплакалась вона. — Уже шість днів, як поїхав.