Розділ «Сливове дерево»

— Як гадаєш, що сталося?

— Я чула, вони зганяють євреїв.

Щось обірвалось у Крістін усередині.

— І що з ними роблять?

— Не знаю, — відповіла Каті,— але Стефан каже, Гітлер не заспокоїться, доки не позбудеться їх.

Потім, немов раптово зголоднівши, Каті набрала повну ложечку вишневого морозива й поклала до рота. Невдоволена гримаса з'явилася на обличчі, коли холод діткнувся зубів, але потім дівчина розтулила губи, ніби їй стало жарко. Язик і піднебіння були криваво-червоного кольору.

Глава 7

У червні по радіо диктор новин збудженим голосом оголосив, що Франція капітулювала. Після цього звучав «Horst-Wessel-Lied»,[28] і Крістін уявила собі, як величезний прапор нацистів майорить над безкінечними рядами військових, що марширують повз паризькі кав'ярні. Коли весна перейшла в літо, Люфтваффе почала скидати перші бомби на Лондон, а британські ВПС відповіли бомбардуванням Берліна.

Нічні нальоти на німецьку столицю тривали тижнями, а нескінченні оповіді в новинах про зруйновані державні будівлі та приватні помешкання почали снитися дівчині. Вона часто прокидалася від кошмару, головними героями якого були жінки та діти, заживо поховані під завалами. Вже несила було чути розмови про те, як швидко розсипаються цілі будинки та що вогонь з одного палаючого даху перекидається на сусідній майже миттєво.

Літо проминуло, й у містечку багатьох чоловіків забрали до війська. Крістін за одним тільки зболеним виразом облич безпомильно розрізняла на вулиці жінок, чиї чоловіки або сини були на фронті.

У вересні Генріх і Карл сказали, що їм наказано здати до школи металобрухт і жужелицю. Вчителі мусили записати, хто скільки чого приніс. Крістін і Марія ходили з хлопцями містечком, збираючи шматки дроту, пошкоджені підкови, іржаві гвіздки, якісь діряві бляшанки — усе, що тільки можна вважати металобрухтом. Але вулиці були як ніколи чистими, бо кожен школяр намагався зібрати не менше, ніж інші. Коли хлопцям не вдавалося знайти нічого металевого, вони підбирали недопалки й відносили їх дідусеві, щоб той мав тютюн для люльки.

Одного суботнього полудня, ближче до кінця вересня сестри, в шарфах і рукавичках, йшли позаду своїх молодших братів. Яскраве сонце вже не зігрівало, а вітер дмухав зовсім по-осінньому, й низькі купчасті хмари збиралися на небі.

— Викинь його з рота! — крикнула Крістін Карлу, котрий підняв недопалок і прикидався курцем за півкварталу попереду.

Марія підбігла до брата і забрала в нього недопалок.

— Він просто поламаний, — зарюмсав Карл, — його й не курили…

Марія підібрала із землі цигарку, тримаючи її двома пальцями, мов гнилу картоплину, й поклала до Генріхової торби.

— Напевно, вона вже побувала в когось у роті,— гидливо проказала вона.

— Але той хтось міг і не торкнутись фільтра, — сказав Генріх, дражнячи сестру.

Хлопець висунув язик і нахилився вперед, ніби його от-от знудить. Марія зацитькала на брата.

Карл волочив ноги тротуаром, запхавши руки до кишень шкіряних штанців.