— Нам не можна. — Гаряче дихання обпекло її шкіру. — Я дуже хочу, але нам не можна.
— Якщо я не зможу бачитися з тобою, — прошепотіла вона, — хай це станеться зараз. Я хочу, аби було про що згадувати. Мені це потрібно, щоб були сили пройти через усі майбутні випробування.
Він натяг сукню їй на плечі й відійшов.
— Я не зроблю цього. Я не наражатиму тебе на небезпеку. Колись ми будемо разом, але не тут і не так.
Крістін обхопила себе руками й заплакала, потім упала на долівку й забилася в істериці. Хлопець підійшов, поставив її на ноги і якийсь час погойдував, поклавши руки на спину та лоба, наче дитину. За кілька хвилин дівчина трохи заспокоїлась, і він допоміг їй повністю одягти сукню. Потім застебнув ґудзики та витер великими пальцями її мокрі щоки. Після цього Ісаак перевернув скатертину навиворіт і став на коліна.
— Що ти робиш? — запитала Крістін, витираючи очі.
Ісаак витяг із кишені коробок сірників і запалив один. Дочекавшись, коли полум'я почне обпікати пальці, він, як олівцем, вивів обрис великої літери «К» у правому верхньому куті. Дівчина опустилася на коліна поруч і спостерігала, поклавши руку на його широку спину. Запаливши другий сірник, поряд із першою літерою він написав: «+», а потім «І». Сірники майже миттєво розсипалися в пальцях, і довелося спалити ще шість штук, доки вийшла фраза: «К + І», а під нею — цифри: «1939».
— Колись ми прийдемо сюди разом при денному світлі,— сказав він, — але не боятимемося чужих очей. Тоді ми заберемо цю скатертину й накриємо нею свій весільний стіл. На ній стоятиме наш весільний коровай і дуже багато квітів.
Крістін кивнула, а сльози розчулення капали з очей. Вони стояли навпроти, складаючи скатертину, куточок до куточка, край до краю, намагаючись запам'ятати кожну риску обличчя одне одного. Вона закусила губи, щоб не зітхнути, коли Ісаак витяг із кишені свій оберіг і поклав його в середину складеної тканини. Потім він запхав згорток за повне барило в найдальшому кутку погреба.
Глава 6
У середині листопада кожній родині було вручено продуктові картки. Двоє похмурих молодиків у пісочного кольору формі та темно-коричневих капелюхах спочатку записали всі імена, перевірили документи й особисту присутність кожного члена родини. Роздані картки являли собою шматочки перфорованого паперу різних кольорів: червоні — для м'яса, жовті — цукру та борошна, білі — для молочних продуктів, а коричневі — для хліба. Їх не можна було продати чи використати коли завгодно, картки видавалися на поточний місяць. Якщо в родини вистачало грошей, на кожну особу можна було придбати один фунт м'яса, дев'ять унцій цукру, чотирнадцять унцій кавового замінника, чотири фунта хліба, десять унцій маргарину, три унції варення, півтори унції сиру й одне яйце на тиждень. Незбиране молоко продавали тільки маленьким дітям і вагітним жінкам, а для дітей до чотирнадцяти років раціон було трохи збільшено. Похмурі молодики попередили мамцю, що вигодовування свиней також заборонено й призводить до позбавлення будь-яких карток.
Вони також проінформували, що купувати одяг і взуття тепер можна, тільки маючи відповідний дозвіл. Коли мати спитала, як його отримати, один із молодиків порадив їй не турбуватися, бо такі дозволи надають украй рідко. Вони також наказали родині збирати металобрухт, використаний папір, кісточки, лахміття та порожні тюбики, а потім відносити до поштового відділення. Усі ресурси мали бути спрямовані на фронт, і самопожертва є обов'язком кожного свідомого німця.
Родина поступово починала звикати до існування в нових умовах, і Крістін перестала плакати ночами. Та, прокидаючись щоранку, вона згадувала, що невідомо коли побачиться з Ісааком, і це наповнювало серце смутком і печаллю. Іноді вона, перш ніж встати, чи не годину сиділа на ліжку, млява, апатична. Вдень відкидала сніг, відтирала підлогу, мила вікна, замість дідуся ходила на пошуки деревини на розпал і з власної волі вистоювала довгі години в чергах, аби використати харчові картки. Дівчина зумисне виснажувала себе, щоб не було сил перед сном згадувати лице Ісаака, уявляти, що він зараз робить. Але це не дуже допомагало.
У грудні Крістін і Марія отримали від фермера, гера Клауса, дозвіл зрубати новорічну ялинку у його лісі. Щоб зробити сюрприз молодшим братам, дівчата у переддень Різдва встали раненько й побачили, що за ніч усі дахи, паркани та газони вкрилися товстим шаром білого снігу. Тихесенько спустившись донизу, вони повдягали на свої сукні татові теплі сорочки та штани, взяли собі по додатковій парі теплих шкарпеток, натягли на голови теплі плетені шапки та замотались аж до носів шерстяними шарфами. Потім допомогли одна одній зав'язати шнурки на черевиках і застебнути пальта, бо через надмір одежі вже не могли зробити цього самостійно. Надягши рукавиці, Марія чекала в передпокої, поки Крістін випробовувала в підвалі маленьку сокиру.
Надворі сестри перезирнулися в мовчазній згоді разом насолоджуватися тишею і красою ранку. Повітря було холодним і чистим. Довколишню тишу порушувало хіба тільки рипіння снігу в дівчат під ногами та віддалене цвірінькання горобців. Сонце мільйонами дрібних блискіток віддзеркалювало від усього на вибіленій вулиці, кожний стовпчик і паркан було накрито святковими сніжними капелюхами. Сестри мовчки побігли неторканим снігом у кінець провулку, де Марія одразу ж вибухнула веселим сміхом.
— Генріх і Карл усе одно не впізнали б нас, якби й побачили.
— Я знаю, — сказала Крістін. — Ти схожа на товстого стариганя.
— Я і відчуваю себе товстим стариганем, — відповіла Марія. — Так важко рухатись у всьому цьому!
Крістін теж розсміялася, дивуючись, як гарно їм у цю хвилину, та вже за мить відчула себе винною. Хіба можна сміятись, коли йде війна, а вона й гадки не має, коли знову побачить Ісаака? Та коханий, напевно, теж іноді всміхається, радіє разом із родиною. Якщо їй і було щось потрібно, то якраз такі щасливі миті. Ісаак хотів би цього для неї. І дівчина вирішила насолоджуватися цим ранком.
— Сподіваюся, хлопці всупереч усьому радітимуть Різдву, — сказала вона. — Щоб такого особливого зробити?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сливове дерево» автора Еллен Марі Вайсман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сливове дерево“ на сторінці 27. Приємного читання.