— Як таке може бути? — вигукнула Крістін. — Як вони можуть грабувати людей серед білого дня!
— А хто їх зупинить? — поцікавився хлопець.
— Я не знаю, — похитала головою та знизала плечима дівчина. Її очі наповнилися сльозами. — Якби ж я знала…
— Наостанок вони порадили нам просто відкрити газ або повіситись.
— О боже! У вас хоч що-небудь лишилося?
— Батько сховав трохи грошей під однією з дощок підлоги біля ванни на другому поверсі, на щастя, вони не знайшли цього сховку.
— Може, вам щось потрібно? Щось таке, що я могла б передати твоїй родині.
— Квитки за кордон.
Крістін скам'яніла. Так, Бауерманам буде безпечніше де завгодно, тільки не в Німеччині, але вона потребувала Ісаака тут, біля себе. Їй необхідно бачити його лице, чути його голос, відчувати його міцні обійми. Проте вже за хвилю дівчина засоромилась цієї егоїстичної думки.
— А що ваші родичі? Чи є від них звістки?
— Батькова сестра з Лодзя відправила нам листа ще три тижні тому, але дійшов він тільки вчора. Вона пише, що польських євреїв спочатку примусили носити нарукавні пов'язки із зіркою Давида, та потім усіх позганяли до гетто. Чоловіків, які намагалися чинити спротив, розстріляли, серед інших і тітчиного чоловіка. Вона з трьома дітьми живе в кімнаті на вісьмох. Тітка запитує, чи не могли б ми якось допомогти їм вибратися звідтіль. Вона пише, що це — її останній лист, адже їм більше не дозволяють відсилати й отримувати пошту. Тато плакав, прочитавши це, а мама навіть не глянула на нього. Вона й досі вірить у те, що життя налагодиться. Вона вважає, що Гітлеру з його війною буде не до нас, і якщо виконувати всі приписи, з нами буде все гаразд.
— А ти як уважаєш? — спитала Крістін.
Він опустив очі.
— Я вважаю, ми мусимо це припинити.
Ці слова обсипали її крижаним дощем.
— Що припинити?
— Ми мусимо припинити ці таємні побачення. Якщо нас викриють, це буде кінець, кінець для нас обох. Через цю комендантську годину стало надто небезпечно. За мною можуть стежити… Крістін, нам не можна бачитись. Я більше не прийду.
Вона затулила обличчя руками. Дівчина знала, що цей день колись настане, та все одно почувалася скривдженою, так, ніби її вдарили в живіт. Він сказав ці слова так спокійно й жорстоко, та коли Крістін подивилась коханому в очі, побачила в них сум і сльози.
— Ми знову будемо разом, — сказав хлопець, обіймаючи її.— Ніщо не зможе навік розлучити нас. Я знайду тебе, коли це буде безпечно. Обіцяю!
Вона відсторонилась і відійшла до перевернутої діжки, стягла з неї біло-червону скатертину і розстелила на вкритій сміттям долівці. Потім, заплакана, стала посеред неї та почала розстібати ґудзики на сукні. Він спостерігав, стоячи зі стиснутими губами, схиливши на бік голову. Дівчина спустила сукню з плечей, дозволяючи їй сповзти до талії. Коли Крістін почала розв'язувати пояс, болісний крик пораненого звіра мимохідь зірвався з його вуст. Він підійшов дуже близько, притулив обличчя до її шиї, притиснувши її руки до стегон.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сливове дерево» автора Еллен Марі Вайсман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сливове дерево“ на сторінці 26. Приємного читання.