Розділ «Книга третя Буря»

— Задушити його, звірюку! — почувся голос старого селянина, що мчав до економових покоїв, мов юнак. Та його випередив Їржик — він поспішав до своєї Лідки. В сінях Скалак набіг на стару шафарку.

— Де вона? — зірвалося з його уст.

— Он там!

Скалак влетів у кімнату, на яку показала йому шафарка. На підлозі біля вікна лежала Лідка. Коло неї вже поралось, намагаючись одволати її, кілька дворачок. Юнак несамовито скрикнув і впав навколішки біля дівчини, кличучи її на ймення.

Лідушка розплющила очі. Над нею вже схилився й старий дядечко в білому вояцькому плащі, гладив її, називав ласкавими словами. Дівчину перенесли на ліжко. У дворі тим часом стояв грізний крик і гамір, блудними вогнями мигали смолоскипи. Люди бігали по всьому двору й по дому, горлаючи, перекидали й трощили все економове та панське.

— Оконома! Оконома! — лунали дикі покрики.

До кімнати, де сиділа на ліжку Лідушка, вбіг старий селянин.

— Оконома! Де він, звірюка!? А, осьде його щеня!— розкричався він, мов несамовитий.— Давайте його сюди! Татко втік, то давайте синка! В нас же забирають синів, то давайте його сюди!

Дворачка скам’яніла зі страху.

— Не чіпайте дитини! — зойкнула Лідка.

— Стійте, діду! — гримнув Балтазар.— Це пискля нічого вам не зробило.

— Ха-ха-ха, захищайте панське поріддя! Годуйте його!

— Дитини не руште ані пальцем!

— Дайте мені оконома!

— Ходімо, я вам його дам!— озвався Їржик.— Дядьку Балтазаре, побудьте поки що тут, я пришлю Єніка, нехай одведе Лідушку на Мартинівський хутір.— І вибіг за двері.

Селяни трощили, де що запопали. Один знайшов у економових покоях кілька пляшок вина; побачивши те, люди кинулися до склепів, виламали двері, позабирали там усі напої, викотили барило пива, і почався дикий бенкет. По переходах при світлі скіпок та ліхтарів, у покоях — повсюди пили, галасували, співали.

Їржик знайшов Єніка на чолі юрми, що обшукувала двір.

— Ось під вікном Слід, де він вискочив. Побіг до задньої хвіртки, але там уже затоптано,— сказав молодий селянин.

— У поле побіг, не до замка! — закричав дід.— Доженемо! — І щодуху помчав до хвіртки.

Молодий Скалак послав Єніка до Лідушки, а сам подався хвірткою в поле. Незабаром за ним слідом біг уже й Балтазар із кількома чоловіками. У старого драгуна в руці блищала гола шабля. Попереду видно було старого селянина з П. Нахиливши голову, він біг снігом навпростець по економовому сліду: зійшов місяць, і на снігу видно було глибокі сліди чоловічих ніг, що вели просто в поле. От Їржик спинився й показав рукою в бік невисокого крутого схилку, над яким чорнів лісок.