Розділ «Книга третя Буря»

Стара погасила світло. Економ, тихо ступаючи, пішов далі.

Князь весь час нездужав, ніяк було підсунути йому свою бранку і заслужити нагороду. Завтра він поїде, вернеться бозна-коли, забуде про неї... А вона така гарна, просто диво, як він, економ, сам зміг досі втерпіти... І він не пішов до своєї спальні, а повернув до покою, де сиділа Лідка з дитиною. Тихенько відчинивши двері, ввійшов і замкнув їх за собою. Світло каганчика, що горів на столі, падало на Лідку, котра дрімала, сидячи на стільчику. Економ почервонів, очі його заблищали. Хусточка зсунулася з Лідки, відкривши білу шию й кругле оголене плече. Економ аж затремтів. Тихенько підкравшись до сонної дівчини, він нахилився й поцілував її в шию. Лідка підхопилася, великими від ляку очима огляділась довкола, мов після моторошного сну, тоді скрикнула й відскочила за колиску. Економ, од жадоби сам не свій, почав умовляти її, підлещуватись, обіцяти золоті гори. Дівчина якусь мить стояла мовчки, тремтячи всім тілом; щоки в неї горіли. Економ знову підступив до неї.

— Стійте! — вигукнула Лідка.— Невже ви своєї дитини не соромитесь?

— Ах ти ж, вивірко! — розпалений економ рвонувся до дівчини, та вона знов одскочила.— Ти від мене не втечеш!

Та незчувся він, як Лідка схопила з колиски дитину й підняла її над головою.

— Чуєте, назад, а то...

Немовля заплакало.

— Віддай дитину, бо я тобі...

— Одійдіть!

— Ти мені будеш перечити, хамко? Віддай дитину! — загорлав розлючений економ, кинувся до дівчини й став видирати в неї свого синочка. Мале кричало, аж заходилось; Лідка пустила його з рук, боячись якось увередити. Батько в нестямній люті кинув дитя на постіль, а сам погнався за нянькою — покарати її. Лідка метнулась до дверей — вони були замкнені; тоді назад до вікна — хазяїн за нею. Раптом знадвору почувся якийсь гамір, мовби наближався великий натовп. Економ застиг на місці й став прислухатись, вирячивши очі й роззявивши рота. Галас наближався, а собаки не гавкали. Що воно таке?.. От уже кроки почулися в коридорі й зупинилися перед його помешканням. Чути було багато голосів; економ розрізнив голос старої шафарки:

— Ні, не тут, отам він.

— Тут він! Тут! — крикнула Лідка.

— А, бунт! Зрада! — ревнув економ і сікнувся до дверей, але гомін чувся уже зовсім близько. Лишалося тільки вікно. Дитина кричала, за дверима гули голоси, хтось уже гатив у двері. А здалеку, мов буря, насував новий гук.

— Затримай його, Лідко! Не дайся, ми вже йдемо! — гукала шафарка.

Економ опам’ятався..

— А, от як ви! — просичав він і підбіг до вікна, щоб вискочити надвір.

— Назад! — крикнула Лідка, силкуючись затримати його.— Висадіть двері! Він хоче втекти!

На двері посипались важкі удари. Економ, очманівши від страху, накинувся на няньку. Завзята дівчина не змогла довго опиратися розлюченому здоровилові. Важкий його кулак упав на Лідчину голову, і вона, непритомна, звалилась додолу. Забряжчало скло, економ вискочив у вікно й зник.

За брамою розлігся протяглий громовий крик. Юрма повсталих селян спинилася перед Плговським фільварком. Облягати його й брати приступом не довелося, Їржик давно вже через стару шафарку порозумівся з челяддю. Брама розчинилася. Червоне світло смолоскипів упало на засніжений двір і на будівлі. У світлі тому показався Балтазар на коні, а за ним із гучним криком валив, мов повінь, весь натовп.

— Оконома! Оконома! Кровопивця дайте нам! — кричали люди.