Розділ «Книга третя Буря»

— Ось тут списано все, що нас гнітить і чого ми хочемо. Нам потрібна грамота, котра б скасовувала панщину й податки, поки все не буде вирішено у Відні.

Люди схвально загомоніли.

— От нехай сьогодні нам її підпишуть, а ні, то...

— Ходімо! Ходімо!

Тим часом Ржегак очуняв, і його знову взяли поміж коні. Великий, тепер уже об’єднаний гурт рушив далі. Почало світати.

В Находському замку після довгої метушні нарешті зібралися від’їжджати. Блідий князь, закутаний у шубу, вмостився у вигідному ридвані, навпроти нього сів доктор Сілезіус. До другого екіпажа сіли дружина молодого Пікколоміні з його сестрою, в інших повозах розмістилися слуги. Обидва панські екіпажі було запряжено четвернею. Троє ловчих і ще кілька сміліших слуг мали супроводити панів верхи. Військо так і не прибуло.

Довгий поїзд виїхав із двору, й браму зразу ж міцно замкнули. Управитель, украй заклопотаний, вернувся до своїх покоїв: він лишився тут сам, не діставши ніяких вказівок.

— Якщо дуже круто прийдеться, то вже поступіться їм чим-небудь там...— Оце була і вся князева інструкція.

Управитель млів од страху. Що він робитиме, як повстане вся округа? Коли й прибуде якийсь там ескадрон війська, хіба воно встоїть перед озвірілими юрмами? В розхвильованій уяві його малювалися найстрашніші, найкривавіші сцени, він бачив замок у полум’ї, роз’юшених хлопів і себе серед них, побитого, розтерзаного.

Так само потерпали й усі його підлеглі.

Панські екіпажі їхали повільно, в передсвітанковій імлі треба було пильнувати, щоб не збочити з заметеної дороги. Князеві та повільність здавалася нестерпною, він дратувався, але не наважувавсь навіть виглянути у віконце, щулився в куточку, кутаючись у шубу. Кожна зупинка лякала його. Він прислухався — чи не почує громового крику розлючених хлопів.

Десь у далині загули дзвони.

— Що це? — спитав князь лікаря.

— В цю пору, здається, дзвонять до утрені, але це дзвін якийсь чудний...

— На сполох...— прошепотів князь.

Раптом він здригнувся: здалеку долинув протяглий глухий гук.

— Ви чуєте, докторе?

— Наче ліс...

І знову стало тихо, чутно було тільки вищання коліс, рипіння снігу та голос візниці, що підганяв коней.

— Ми вже далеко від замка? — спитав князь трохи перегодя.