Розділ «Книга третя Буря»

Годувати п’явок неситих!

Клепай косу, ціп візьми,

Панське кодло розжени! —

заспівав на весь голос Їржик, а за ним і Єнік:

Хліборобе, годі терпіти!..

Пісня вливала завзяття в серця селян, її підхопили всі, з такою силою й захватом, що аж рублені стіни корчми задрижали.

Посеред хати стояв старий худий селянин. Він не співав, але його запалі очі горіли страшним гнівом. Свої зсохлі руки він простягав у той бік, де був Плговський фільварок. Сиве волосся розвіялось йому круг чола, розхвильованим голосом він кричав:

— На панське кодло! На кодло!

Зненацька всі змовкли. Надворі тривожно забамкав дзвін.

— Знак! — загули всі разом.

— На панське кодло! — вигукнув Єнік, а за ним нещасний батько рекрута.

— По указ із золотим підписом!

— По волю! — крикнув Їржик.

Дзвін гудів, надворі з галасом збігалося село. За вікном майнуло щось біле, в сінях забряжчала шабля, й до корчми ввійшов високий чоловік у білому плащі.

— Салакварда! — закричали люди і обступили Уждяна.

— На мучителів! — гукнув він. — Ходімо, годі вже терпіти!

— На панів! На панів!

До корчми під’їхав ще один вершник, зіскочив з коня, вбіг до хати і, побачивши Їржика, доповів йому:

— Рихетський переказує тобі, що на Поличчині сьогодні повстали. Обступили кляштор і примусили панів написати грамоту, що панщина скасовується.

— Панщину скасовано! Грамоту дали!