Розділ «Частина шоста»

Забувши про небезпеку та шторм, вона пішла до тіла.

Невелика хвиля розбилася об пірс, замочивши її ноги до колін. Чоботи вмить набрали води і піни, але Люсі навіть не помітила цього. Джо викручувався в її руках, намагаючись розвернутися.

— Ні, не дивися! — крикнула вона на вухо синові і притисла його голову до свого плеча. Малий розплакався.

Люсі присіла біля тіла й торкнулася того, що колись було обличчям. Девід. Ніяких сумнівів. Він мертвий, і мертвий уже досить давно. Якийсь інстинкт примусив її зайвий раз переконатися, і вона підняла низ плаща та глянула на його обрубані ноги.

Неможливо було повірити в те, що він помер. У якомусь сенсі вона й сама хотіла його смерті, але розібратися у власних почуттях до чоловіка було складно через суміш провини та страху, нав'язаного її зрадою. Люсі охопили одночасно горе, жах, полегшення та свобода, але жодне з цих почуттів не квапилося поступатися місцем іншому.

Жінку привела до тями потужна хвиля, що величезною масою води збила її з ніг. Люсі наковталася солоної води, але не відпустила Джо і якимось чином встояла на рампі. Як тільки хвиля відступила, жінка підвелася на ноги та побігла геть від жадібної стихії. Дорогою до верхівки скелі Люсі жодного разу не озирнулася.

Недалеко попереду виднівся будинок. Біля дверей стояв джип — Генрі вже повернувся. Люсі (досі з Джо на руках) бігом кинулася до дверей, щоб хоч з кимось розділити своє горе. Їй хотілося впасти йому в обійми й почути якісь заспокійливі слова. З очей потекли сльози, що змішалися з дощовою водою. Люсі рвонула на себе двері кухні та різко опустила Джо на підлогу.

— Девід сказав, що залишиться в Тома ще на одну ніч, — повідомив Фабер.

Жінка вп'ялася в нього шокованим поглядом. Раптом усе стало на свої місця. Генрі вбив Девіда.

Розуміння несамовито вдарило Люсі десь під ребра. Розбитий човен, дивний ніж, що він завжди носив із собою, понівечений джип, новини про лондонського вбивцю зі стилетом. Наче шматочки механізму зібралися в одну моторошну машину.

— Ну, я б так не дивувався, — усміхнувся Фабер. — У них там чимало роботи з тими вівцями, а я й не наполягав на його поверненні.

Том. Треба повідомити Томові. Він скаже, що робити. Він захистить Джо та її. У нього є собака й рушниця. Вони викличуть поліцію і якось протримаються.

Страх на мить витіснив жаль — жаль, що немає більше того Генрі, в якого вона повірила та майже закохалася. Виявилося, що його ніколи й не існувало — вона сама собі його вигадала. Замість ніжного, сильного та лагідного чоловіка був лише монстр, який з усмішкою передавав їй неіснуюче повідомлення від небіжчика.

Люсі ледь придушила бажання здригнутися всім тілом. Вона міцно схопила Джо і вийшла в коридор, а потім — на вулицю через головний вхід. Джип стояв там, де вона його й бачила. Жінка влаштувала Джо на передньому сидінні, сіла на місце водія і завела мотор.

Фабер без жодних емоцій на обличчі поставив ногу на приступку. У руках — рушниця Девіда.

— А ви куди збираєтеся?

Серце впало кудись у п'яти. Якщо вона рушить, він може її застрелити. (Як тільки він здогадався цього разу забрати рушницю з машини?) Може, сама б вона й ризикнула, але не з Джо.

— Треба сховати машину від дощу.

— І Джо має їхати в гараж із тобою?

— Він полюбляє кататися. А чому це ти розпитуєш?