Розділ «Частина шоста»

Вона підвелася з ліжка й зникла у своїй спальні, де одягла білизну, штани та светр. Потім Люсі згадала, що треба знайти одяг для Генрі — вийняла з шафі білизну та шкарпетки Девіда, в'язану сорочку, светр без горла, а також останню пару старих штанів, які залишилися необрізаними. Джо спостерігав за всім цим.

Фабер пішов у ванну голитися — жінка з одягом у руках підійшла й гукнула:

— Я покладу тобі одяг на ліжку.

Після цього Люсі заходилася поратися на кухні: розпалила плиту й поставила грітися каструлю з водою — на сніданок можна зварити яйця. Там же, на кухні, жінка вмила, причесала малого й допомогла йому одягтися.

— Щось ти якийсь тихий сьогодні, — зауважила вона. Джо не відповів.

Фабер спустився і сів за стіл так природньо, ніби роками тут жив. Люсі стало якось моторошно через Девідів одяг на ньому. Вона поставила перед ним тарілку з тостами та яйцями.

— А тато що, помер? — раптом спитав Джо.

Генрі кинув на хлопця зацікавлений погляд, але нічого не відповів.

— Не кажи дурниць, Джо. Він залишився ночувати в Тома.

Джо проігнорував це пояснення й пильно глянув в очі Фабера:

— Ви взяли татів одяг, узяли маму — то що, ви тепер мій тато?

— Вустами немовляти... — пробубоніла Люсі.

— А ти хіба не бачив, що сталося з моїм одягом учора? — спитав Генрі замість відповіді.

Джо кивнув.

— Ну ось. Тому мені довелося позичити одяг у твого тата. Коли я куплю собі новий, я все поверну.

— І маму повернете?

— Ну звичайно ж.

— Джо, їж своє яйце, — урвала Люсі.

Малий почав уважно чистити яйце, вочевидь, вдоволений відповіддю. Люсі глянула у вікно:

— Мабуть, човен сьогодні не прийде.