Розділ «Частина шоста»

Фабер кинув байдужий погляд на речі й промовив:

— Нічого страшного, — і повернувся до вітальні.

Серед мокрого одягу заховалися декілька її вже сухих речей.

На обід Люсі приготувала простий овочевий пиріг і погукала Джо та Генрі за стіл. Рушниця Девіда стояла на кухні в кутку.

— Генрі, прибери рушницю, будь ласка. Я не люблю зарядженої зброї в будинку.

— Приберу після обіду. Дуже смачний пиріг, дякую.

— А мені не подобається, — скривився Джо.

Люсі взяла рушницю й сховала на шафу.

— Нехай тоді тут побуде. Аби тільки Джо не дістав, — пояснила вона.

— Я виросту й вбиватиму німців! — повідомив малий.

— Обов'язково. Але сьогодні треба поспати після обіду, — сказала Люсі майбутньому солдату.

Вона принесла з вітальні пігулки Девіда. Якщо для дорослого чоловіка дві пігулки були надійною дозою, то хлопчикові вистачить чверті однієї таблетки. Відрізавши четверту частину пігулки, жінка розтовкла її в ложці й розмішала в склянці молока.

— Тримай. Тільки пий до дна, домовилися?

Чоловік ніяк усе це не прокоментував.

Після обіду Люсі влаштувала Джо на дивані й принесла йому купу книжок. Читати він ще не вмів, але всі казки чув так часто, що йому достатньо було просто роздивлятися малюнки — він міг і сам майже слово в слово розповісти всі ці історії.

— Може, кави? — запропонувала Люсі чоловіку.

— Невже справжньої?

— Авжеж, — усміхнулася вона. — У мене є трошки.

— Залюбки!

Фабер пішов із нею на кухню й дивився, як вона варить каву. Може, запідозрив, що вона і йому підмішає снодійне?