Розділ «Частина п'ята»

Раптом стегно Фабера вперлося на ручку передачі, й, оскільки двигун досі працював, машина смикнулась уперед. Шпигун утратив рівновагу, а Девід цим скористався: нарешті здобувши місце для замаху, він поцілив Фаберу в обличчя. Агента відкинуло в інший бік авто. Одягом він зачепив ручку, а головою вдарився об стінку. Дверцята відчинилися, і Фабер вивалився з машини просто в багнюку.

У голові страшенно гуділо — якусь мить агент не міг рухатися. Перед очима були лише спалахи на тлі неясного червонуватого неба. Десь поруч почулося ревіння двигуна. Фабер труснув головою, щоб позбутися кольорових плям перед очима й звестися на ноги. Шум двигуна віддалився і знову почав наближатися. Шпигун повернув голову на звук і неясними очима розгледів силует джипа, що летів просто на нього з чималою швидкістю.

Девід вирішив переїхати ворога.

Коли до машини лишилося кілька ярдів, Фабер одним рухом відкотився убік. Шкірою обличчя він відчув різкий порив вітру від машини, що пронеслася поруч. Крилом джипа відчутно вдарило по нозі, з-під коліс летіли важкі грудки бруду. Фабер двічі перекотився вологою травою і примудрився спертися на одне коліно. Авто розвернулося й знову почало наближатися. Крізь скло було видно обличчя Девіда, який понад міру нахилився вперед над кермом. На його обличчі маніакальний вищир переходив у не менш моторошну посмішку. Мабуть, він уявляв себе в кабіні «спітфайра», що зі своїх вісьмох «браунінгів» поливає ворога вогнем зі швидкістю 1260 куль на хвилину.

Фабер підповз ближче до краю скелі. Джип упевнено набирав швидкість. Утекти агентові точно не вдасться, Фабер глянув униз: майже вертикальна скеля в сотні футах над бурхливим морем. Машина стрімко наближалася до нього вздовж прірви. У відчаї, шпигун ще раз глянув у прірву, шукаючи хоч якийсь виступ на скелі. Але нічого.

Між Фабером і джипом залишилося футів п'ять чи навіть менше. Швидкість досягала сорока миль на годину. Колеса шалено крутилися за два фути від прірви. Фабер вирішив спробувати: впав на землю та звісив нижню частину тіла в прірву, тримаючись на руках. Колеса пройшли повз нього у кількох дюймах — частина авто навіть звісилася над урвищем. Здалося, що просто зараз машина полетить у море. Але ні, три колеса швидко витягли джип з небезпеки.

Колеса важкої машини розворушили землю, і опора під руками Фабера стала хисткою. Ноги звісилися трохи далі, а внизу буяли велетенські хвилі. Агент обережно простяг одну руку та спробував якомога глибше увігнати пальці в м'який грунт. Один ніготь відламався, але шпигун не звернув на це уваги та простяг другу руку. Більш-менш надійно зафіксувавши своє положення, він почав витягати себе з прірви. Нарешті його голова опинилася десь на рівні рук і стегна сперлися об міцну землю — вдалося вилізти й перекотитися подалі від урвища.

Тим часом джип знову розвернувся, і Фабер побіг йому назустріч. Нога боліла, але кістки точно були цілі. Девід натиснув на газ. Щоб сповільнити машину, шпигун почав бігти, часто змінюючи напрямок, через це водієві довелося постійно повертати кермо. Проте довго так тривати не могло: Фабер втомиться швидше, ніж у Девіда закінчиться пальне. Треба якось це завершити, і якомога скоріше.

Агент побіг швидше. Девід зробив віраж, спрямовуючи машину так, щоб перехопити шпигуна. Тут Фабер різко розвернувся, і джип зробив зиґзаґ, не припиняючи переслідування. Відстань між супротивниками суттєво скоротилася. Агент додав швидкості, примушуючи Девіда ввійти в доволі різкий поворот. Між чоловіками залишилося лише кілька ярдів — і тут Девід зрозумів план ворога. Але було вже пізно: Фабер дав машині наздогнати себе й стрибнув на брезентовий дах.

Кілька митей пішло на те, щоб віддихатися. Нога палала вогнем, легені розпікало. Джип продовжував рухатися, і Фабер нарешті витяг стилет. Одним довгим рухом шпигун розрізав дах машини — перед ним з'явилася потилиця Девіда. Той озирнувся, і в його очах промайнув щирий подив. Агент заніс руку зі стилетом для удару, проте Девід устиг різко крутонути кермо. Машина нахилилася у крутому повороті, й Фабер ледь не впав на землю. Автівка вирівнялася та прискорилася, але раптом колеса поїхали юзом на мокрій траві, джип зі страшним гуркотом перекинувся на бік. Голку відкинуло на кілька ярдів — впав він дуже невдало. Кілька секунд не міг поворухнутися.

Стилет впав у траву ще на кілька ярдів далі. Фабер підвівся, підняв ніж та повернувся до машини. Девід примудрився через дірку в даху витягти свій візок і вже штовхав себе геть уздовж прірви. Неможливо було не віддати належне його хоробрості. Але однаково він має померти. Фабер кинувся бігти. Девід, вочевидь, почув кроки за спиною, адже за мить до їхньої зустрічі встиг повернути своє крісло. У його руках майнув важкий гайковий ключ.

Спинитися Фабер уже не міг. Він спробував оминути візок, але чи не з усього маху врізався просто в нього. Останнім, про що агент встиг подумати, була прірва, куди вони обидва ризикували впасти. На цій думці ключ важко опустився шпигунові на голову.

Коли свідомість повернулася, візок і досі був поруч, а ось Девіда ніде не було. Фабер підвівся й почав озиратися.

— Сюди! — почувся голос знизу, з прірви. Мабуть, Девіда викинуло з крісла й він упав зі скелі.

Фабер обережно підповз до краю й глянув униз. Під карнизом якимось чином примостився кущ, за який і тримався Девід однією рукою. Для другої він знайшов якусь тріщину між камінням. Становище в нього було тепер майже таке саме, як і в самого Фабера кілька хвилин тому. В очах — ані сліду гордощів, суцільний жах.

— Заради Бога, витягни мене звідси! — відчайдушно заволав Девід.

— Звідки ти знаєш про знімки? — запитав Фабер.

— Допоможи мені!

— Відповідай.

— Господи, — Девід спробував замислитися. — Коли ти ходив у туалету Тома, а він вийшов за пляшкою, я понишпорив у твоєму плащі й знайшов плівку.