Розділ «Частина четверта»

— Ти навіть не знаєш, що зробив. Ти...

— Не треба нічого казати. Я знаю, що зробив, — він торкнувся пальцем її губ.

Люсі легенько вкусила його за палець, а потім узяла його руку й поклала собі на груди. Фабер долонею відчув сосок.

— Будь ласка, зроби це ще раз.

— Сумніваюся, що я зможу.

Але таки зміг.

Люсі пішла з його кімнати за декілька годин після світанку. Із сусідньої спальні почувся якийсь шум — і це раптом нагадало жінці, що в неї є чоловік і син. Фабер хотів сказати їй, що в них немає жодної причини хвилюватися, що подумає Девід, але прикусив собі язика й відпустив її. Люсі востаннє пристрасно його поцілувала, а потім підвелася, струснула нічну сорочку та тихенько вийшла за двері. Фабер із ніжністю спостерігав за нею.

Ну що за жінка! Агент влігся на спину й почав роздивлятися стелю. Така наївна, така недосвідчена, але вміє робити приємно. Мабуть, він навіть міг би в неї закохатися. Фабер підвівся, дістав з-під ліжка ніж і плівку та задумався, чи варто тримати це при собі. А раптом захочеться повторити це вдень... Шпигун вирішив, що ніж варто залишити на собі (без нього він наче голий), а ось бляшанку з плівкою можна десь сховати. Фабер поклав її на комод і накрив документами та гаманцем. Звісно ж, це порушення всіх правил, але оскільки це точно його останнє завдання, то можна дозволити собі насолодитися жінкою. Зараз не має значення, чи побачить хтось фотографії. Навіть якщо побачить — він ніяк не зможе спинити агента.

Фабер влігся на ліжку, а потім знову підвівся. Роки тренувань не дозволяли йому так ризикувати, тому він сховав плівку і документи до кишені. Усе, тепер можна відпочити.

Зовні долинув дитячий голос, а потім кроки Люсі — вона спускалася униз. Трохи пізніше Фабер почув, як Девід потяг себе у ванну. Можна встати та поснідати з усіма — тим паче, що спати все одно не хотілося.

Вікно заливало дощем, і надворі лютував шторм. Фабер стояв і дивився на вулицю, аж поки не скрипнули двері ванної кімнати. Агент одягнув піжамну сорочку й пішов голитися. Мабуть, уже немає сенсу питати в Девіда, чи можна взяти його бритву.

24

Від самого початку Ервін Роммель знав, що буде сварка з Гайнцом Ґудеріаном. Генерал Ґудеріан був саме таким прусським офіцером-аристократом, яких Роммель ненавидів. Знайомі вони були досить давно: обоє колись командували батальйоном єгерів у Ґосларі, а потім вдруге зустрічалися під час вторгнення в Польшу. Коли Роммеля відкликали з Африки, він рекомендував на своє місце Ґудеріана, адже знав, що битву вже майже програли. На жаль, Гайнц тоді мав не найкращу репутацію в Гітлера, тому пропозицію відхилили.

Роммель вважав, що Ґудеріан із тих чоловіків, які п'ють пиво, підкладаючи на штани шовкову хустку. Офіцером він, мабуть, став лише тому, що його батько був офіцером, а в діда було багато грошей. Сам Роммель, син учителя, лише за чотири роки пройшов шлях від підполковника до фельдмаршала, тому ненавидів касту військових династій, до якої сам не належав.

Наразі він сидів за столом напроти генерала й дивився, як той п'є бренді, реквізоване у французьких Ротшильдів. Ґудеріан разом зі своїм товаришем генералом фон Ґайром приїхав у штаб Роммеля в Ла-Рош-Ґвіон, що в Північній Франції, щоб розповісти, як треба розташовувати війська. Роммель був дуже нетерплячим і розгніваним. На його думку, генеральний штаб мав надати надійні розвіддані та забезпечити армію — і його африканський досвід свідчив про те, що обидва ці завдання провалили.

У Ґудеріана були короткі світлі вуса, а в куточках очей — багато зморшок. Складалося враження, що він постійно усміхається. Він був високий та вродливий — повна протилежність низенькому й некрасивому Роммелю (який до того ж почав лисіти). Ґудеріан здавався абсолютно спокійним, а будь-який німецький офіцер, що міг зберігати спокій на цьому етапі війни, точно був дурнем. І навіть їхній обід — французька телятина з південним вином — не міг слугувати виправданням для такого спокою.

Роммель поглянув у вікно. З листя липи стікали великі краплі дощу. Ґудеріан ніяк не починав свою промову. Зрештою він заговорив — вочевидь, шукав найкращий спосіб висловити свої думки, тому вирішив зайти здалеку.

— У Туреччині, — почав він, — Дев'ята та Десята британські армії разом із турками збирають сили на кордоні з Грецією. У Югославії партизани теж підтягують сили. Французи в Алжирі готуються до наступу з Рив'єри. Росіяни планують масштабний наступ на Швецію. В Італії союзники вже готові вирушити на Рим. Є і менш помітні ознаки: на Криті викрали генерала, в Ліоні вбили офіцера розвідки, в Роді атакували радіолокаційний пункт, в Афінах саботажники знищили літак, у Сагвазі десантно-диверсійний загін влаштував рейд, у Булоні на кисневій фабриці стався вибух. В Арденнах поїзд зійшов із рейок, а в Буссені спалахнуло сховище пального... Цей список можна продовжувати ще довго. До чого я веду: на окупованих територіях процвітає саботаж і зрадництво. Усюди на кордонах ворог готується до наступу. Немає жодних сумнівів, що влітку на нас чекає масштабний наступ союзників, і наразі ворог робить усе можливе, щоб спантеличити нас і не дати зрозуміти, звідки саме нам чекати атаки.

На цьому генерал на мить спинився. Така лекція в стилі шкільного вчителя почала дратувати Роммеля, тому він скористався цією паузою.

— Саме для цього в нас і діє генеральний штаб. Щоб обробляти всю інформацію, вивчати активність ворога та передбачати його плани.