Розділ «Частина четверта»

Але думати про це було приємно. Девід і Джо заснули дуже швидко, і ніхто не заважає їй встати, обережно вийти з кімнати, зайти в сусідню спальню і тихенько лягти поруч із ним...

Ніхто не заважає. Крім виховання, моралі та становища, в якому вона опинилася.

Але якщо вже Люсі на таке наважиться, то з кимось таким, як Генрі. З ніжним, чуттєвим і дбайливим. З кимось, хто не зневажатиме її за те, що вона пропонує себе, наче повія.

Люсі перевернулась у ліжку, усміхаючись власним дурощам. Звідки взагалі їй знати, буде він її зневажати чи ні? Вони ж лише зранку познайомилися. До того ж він проспав майже увесь день. Але було б добре, якби він знов на неї подивився, як тоді: із захватом і якимось подивом. Було б добре пізнати його руки, торкнутися його тіла, відчути тепло його шкіри. Її тіло почало реагувати на уявні образи — захотілося пестити себе. Але ні, Люсі стрималася, як стримувалася вже чотири роки. Хоча добре, що вона ще не висохла, як старий пеньок. Відчуття тепла охопило її стегна, й Люсі напружено потерла ноги одна об одну.

Hi-ні-ні, це вже просто нерозумно. Треба спати. Ніякого кохання ні з ким сьогодні не буде. Ні з Генрі, ні з будь-ким ще.

Із цією думкою Люсі підвелася й пішла до дверей.

Фабер почув кроки за дверима і зреагував інстинктивно: його розум умить позбавився розпусних думок, а тіло одним рухом вислизнуло з-під простирадл. За мить він уже нерухомо стояв у найтемнішому кутку кімнати біля вікна зі стилетом у руках.

Двері відчинилися, хтось увійшов — і двері знову зачинилися. Убивця б залишив двері відчиненими, щоб швидко втекти. І взагалі-то, украй малоймовірно, щоб хтось примудрився його тут знайти. Цю думку Фабер проігнорував: він живий тільки тому, що бере до уваги навіть найдрібніші деталі. На мить надворі вщух вітер, і шпигун почув тихенький подих, який дозволив йому чітко визначити, де стоїть людина. Один стрибок — і агент уже притискає незваного гостя до ліжка долілиць, тримаючи біля його горла стилет. Наступної миті Фабер збагнув, що гість — жінка, а ще за мить — хто саме. Він простягнув руку й увімкнув лампу.

У блідому світлі з'явилося її обличчя. Фабер швидко сховав ніж, поки Люсі не встигла його помітити, та прибрав коліно, яким тиснув їй на спину.

— Господи, пробачте мені, будь ласка!

Люсі перевернулась на спину й поглянула на нього — він і досі стояв над нею, тільки вже не притискав до ліжка. Ситуація насмішила її.

— Вибачте, — продовжував Фабер, — я подумав, що ви грабіжник.

— Та звідки ж тут узятися грабіжникові? — Люсі не переставала сміятися. Її щоки почервоніли.

На ній була старомодна нічна сорочка, що закривала все тіло — від шиї до п'ят. Темне руде волосся гарно розтріпалося на подушці. Вологі губи, великі очі...

— Ви неймовірно вродлива, — тихо мовив Фабер.

Люсі заплющила очі. Агент сприйняв це як згоду і поцілував її. Жінка негайно відповіла на поцілунок, наче зголодніла. Він обережно провів кінчиками пальців по її плечах, шиї, вухах — і вона нетерпляче поворушилася. Фаберу хотілося розтягнути поцілунки, насолодитися інтимністю цього моменту, вивчити її краще, але в неї не було на це часу. Вона ковзнула рукою в його штани — і тихенько застогнала.

Фабер простяг руку та вимкнув світло, не припиняючи її цілувати. Потім він квапливо стягнув із себе піжаму й зірвав бляшанку з плівкою з грудей, ігноруючи неприємний біль на шкірі. Усе це він жбурнув під ліжко — разом із ножем, що був прив'язаний до лівої руки. Нічну сорочку Люсі він знімати не став — просто підняв її до талії. Білизни на жінці не було.

— Швидше, швидше, — прошепотіла вона, і Фабер слухняно опустив вагу свого тіла на неї.

Почуття провини не було. Лише вдоволення та насичення. Люсі нарешті отримала те, чого хотіла, — і була щаслива. Вона нерухомо лежала із заплющеними очима й ніжно пестила волосся на потилиці Генрі — короткі волосинки лоскотали долоню.

— Пробач, я так тебе квапила, — пробурмотіла вона.