Розділ «Частина четверта»

— Нічого, я можу ще трохи дати тобі перепочити.

— Ти що, не?.. — вона нахмурила брови.

— Ні, звісно ж. Ти сама ледь встигла.

— Ну, то я маю віддячити, — усміхнулася вона.

— Подивимося, — Фабер сковзнув униз між її стегон та поцілував живіт.

Його язик приємно лоскотав пуп, а потім почав спускатися нижче. Не буде ж він справді цілувати її там! Але ні, буде. І Фабер не просто цілував, а навіть посмоктував м'якеньку шкіру. Люсі завмерла від шоку, коли його язик почав намацувати собі дорогу між її губами. А потім він ніжно розсунув їх пальцями і язиком проник аж усередину. Нарешті той невгамовний язик знайшов якесь крихітне чуттєве місце, про яке вона навіть не підозрювала. Дотик до нього спершу здався навіть болючим, але потім Люсі накрило хвилею відчуттів, яких вона ніколи досі не знала. Не в змозі себе стримувати, вона відчайдушно почала рухати стегнами, й Фабер повністю загубився в її задоволенні. Вона вже майже дійшла до піку, і шпигун стиснув рукою її відкритий рот, щоб стримати крик. Оргазм вибухом пронизав усе її тіло, залишивши жінку абсолютно виснаженою. На мить Люсі майже втратила свідомість. Десь на закрайках розуму вона розуміла, що Генрі й досі лежить у неї між ніг і ніжно водить губами по її шкірі.

— Тепер я зрозуміла, про що писав Лоуренс, — зрештою мовила вона.

— Про що ти?

— Я навіть не знала, що може бути так добре.

— А було добре?

— Господи, в мене зовсім не лишилося сил...

Фабер дещо змінив своє положення та став навколішки біля її грудей. Люсі завмерла від усвідомлення того, чого він хоче. Господи, який же великий... і його треба узяти до рота. Раптом вона усвідомила, що хоче це зробити, — вона підняла голову та охопила його губами. Генрі тихо застогнав і взяв руками її голову. Люсі підняла на нього погляд — він божевільними від задоволення очима спостерігав за нею. На мить жінка замислилася, що треба робити коли він... закінчить, але потім вирішила, що це не має значення. Зважаючи нате, якій було добре з ним, це теж має принести задоволення.

Але Фабер вирішив інакше. Коли чоловік, на думку Люсі, вже майже підійшов до піку, він спинився, ліг на неї та увійшов знову — цього разу повільно й ніжно, у ритмі морських хвиль. Потім агент схопив руками її сідниці, й жінка зрозуміла, що він уже на межі самоконтролю. Виявилося, що це неймовірно її збуджує. Зрештою Фабер прогнувся у спині, його обличчя скривило, наче від болю. Чоловік низько застогнав. Люсі охопила ногами його стегна — і тут до неї прийшло розуміння того, які звуки труби, гуркіт грому та цимбалів мав на увазі Лоуренс.

Якийсь час вони мовчки лежали поруч. Люсі було тепло та добре, вона наче світилася зсередини. Ще ніколи на цьому острові їй не було так тепло. Коли її дихання трохи вгамувалося, вона знов почула звуки шторму. Генрі давив на неї усім своїм тілом, але їй не хотілося, щоб він рухався. Було приємно відчувати на собі його вагу і ледь відчутний запах поту. Іноді чоловік підіймав голову та легенько проводив губами по її щоці.

Просто ідеальний коханець. Він знав її тіло краще, ніж вона сама. А його тіло було чудове: широкі плечі, тонка талія та вузькі стегна, довгі й дещо волохаті ноги. Мабуть, і шрами в нього є. Просто ідеал — сильний, ніжний і вродливий. Проте Люсі знала, що не закохається в нього й ніколи не захоче все покинути, втекти з ним та десь таємно одружитися. У ньому десь глибоко було щось холодне і тверде. Якась його частина була не тут. Відчувалося, що він готовий покинути всі свої почуття заради якогось вищого обов'язку. Він ніколи не належатиме якійсь жінці, бо його вірність була присвячена чомусь іще — як талант у художника, як жага грошей у підприємця, як любов до Батьківщини в патріота, як революційна пристрасть у соціаліста. З таким чоловіком треба поводитися як з ліками, що спричиняють залежність, — використовувати дуже обачно.

Крім того, у Люсі й не буде можливості втрапити в залежність від нього: він поїде звідси менше ніж за добу.

Нарешті жінка поворушилася, і Фабер тієї ж миті перекотився на спину. Люсі сперлася на лікоть і оглянула його оголене тіло. Так, шрами в нього були: довгий білий шрам на грудях і невеличкий, у формі зірки, на стегні (мабуть, опік). Жінка ніжно потерла груди Фабера долонею.

— Може, це й не надто жіночно, але дякую.

Фабер усміхнувся та легенько торкнувся її щоки.

— Ти дуже жіночна, повір мені.