Розділ «Частина друга»

— Намагалася. Мамо, що мені робити?

— Може, пройде час і...

— Уже майже чотири роки минуло!

Запала тиша. Вийшло слабке сонце, і жінки разом із Джо почали спускатися через вересові зарості. Хлопчик ганяв чайок.

— Колись я майже покинула твого батька, — раптом сказала мама.

— Коли?! — тепер шокована була Люсі.

— Десь після народження Джейн. У нас тоді було не все так добре з грошима — твій тато працював у свого батька. Якось у їхніх стосунках сталася криза. Я була вагітна втретє за три роки, і здавалося, що все моє життя складатиметься з пологів і спроб відшукати якісь засоби для існування. Згодом я дізналася, що твій батько зустрічається зі своєю давньою подругою Брендою Сіммонс. Ти з нею не знайома — вона пізніше переїхала у Басингсток. Я запитала себе, що ж мені з цим робити, але ніяк не могла знайти відповідь.

Люсі пам'ятала ті часи лише уривками: дідусь із білими вусами, більш струнка версія батька, родинні обіди на великій фермерській кухні, сміх, сонце й свійські тварини. Навіть тоді подружнє життя її батьків здавалося непорушним втіленням щастя.

— І чого ж ти не полишила його?

— Знаєш, у ті часи це було не так просто. Такого явища, як розлучення, взагалі не існувало. Знайти роботу для жінки було просто неможливо.

— Зараз жінки працюють чи не всюди.

— Протягом тієї війни жінки теж працювали, але потім настало страшенне безробіття. Думаю, зараз буде так само. Чоловікам завжди вдається зробити все по-своєму, якщо ти розумієш, про що я.

— Я рада, що ти не пішла.

— Людям мого віку недоречно робити якісь заяви щодо того, як треба жити. Але моє життя майже цілком складалося з порятунку родини. І так було в багатьох жінок, яких я знаю. Ззовні стійкість завжди схожа на жертву, але це не зовсім так. Як би там не було, порад я не даватиму. Ти все одно мене не послухаєш, а якщо послухаєш, то потім я зостанусь винною.

— Ой, мамо, не кажи дурниць! — усміхнулася Люсі.

— Може, підемо вже назад? Здається, ми достатньо пройшли на сьогодні.

Одного вечора, поки мама нагорі розповідала Джо казку на ніч, на кухні Люсі звернулася до Девіда:

— Я б хотіла попросити маму залишитися ще на два тижні, якщо вона погодиться.

— А що, двох тижнів недостатньо, щоб обговорити мене вздовж і впоперек?

— Що за нісенітниці!