Розділ «Схильності»

«Що повідомляти?» — пошепки запитала вона.

«Крапка», — прошепотів у відповідь Кевін. Наче заклинання він повторював на пам’ять уголос: «Тире-тире, три крапки…» Він шептав-диктував повідомлення знов і знов, аж допоки Розбишака не завчила його назубок.

Наступної ночі Кевін відсипався, тим часом як Розбишака взяла на себе його чатування. А ще через ніч Розбишаку змінив на чатах Джаспер. Третьої ночі Джаспера заступив на варті Паця Пірат. А четвертої ночі Томас перебудив усіх своїм шепотом-репетом…

Не перериваючи блим-блимання-клац-клацання морзянки, Томас прошепотів: «Рота, до зброї!» Він стиха наказав: «Усім екіпажам, загальні збори!» Зашептав-заволав: «Свистіти всіх нагору!»

Той, хто прокинувся першим, піднімав з ліжка своїх товаришів. Умить усі ліжка спорожніли. Босоніж вони кинулися до вікна.

Не відриваючи очей від миготливого червоного світла вдалечині, Вумник щось мовив. Та ніхто не чув. Ніхто й не слухав; принаймні ніхто не купився. «Схоже, нам дають зелене світло», — Вумник чекав на відповідь, але всім було байдуже. Зараз він просто розмовляв сам із собою, верз якусь нісенітницю, аби ляскати язиком.

Хтось приніс Кевіну блокнот й олівець, і він одразу ж заходився записувати кожну крапку… тире… каре-кабаре-тире-дзинь-динь-крапка-тире. Він строчив, не дивлячись на те, що пише, він просто пантрував, не спускаючи з червоного вогника очей. Його рука з олівцем бігала на папері, залишаючи на ньому познаки. Його пальці рухалися, наче самі по собі.

«Що вони передають?» — поцікавився Кит мол., спостерігаючи за тим, як крапки-тире заповнюють папір.

Кевін не відповів.

«Передають, що у них СНІД», — прошепотів Томас на вухо Паці Пірату.

«Уяви собі, у тебе СНІД, а ти не вмираєш, — проскрипів Паця Пірат, голос якого від жаху власної уяви, зазвучав упівголоса. — Це ж решту життя — ніякого життя».

Вумник підтримав цю думку: «Якщо більше не трахатися, то краще вже померти».

Усі замугикали на знак згоди. На що Кит мол. прогугнів: «Не будьте ідіотами». Він похитав головою, вражений загальним рівнем невігластва. Усі вирячилися на нього, чекаючи на не позбавлену цікавості відповідь. Звісно, всі, крім Кевіна, який і далі стежив за спалахами світла.

«СНІД іще не означає, що трахатися зась, — пояснив Кит мол., глас здорового глузду. — СНІД лишень означає, що коли трахати, то тільки ту дівку, яка тобі байдужа».

Усі, за винятком Розбишаки, понуро закивали на знак згоди. З полегкістю. Їх вражало, як Кит мол. може бачити в усьому світлий бік. Його склянка завжди була наполовину повна.

Аби не проґавити бодай проблиск, Кевін очима не кліпав. Від напруження очі його сльозили. А руки, самі по собі, строчили якусь тарабарщину. Кінчик олівця шорхав по сторінці.

Тієї ночі вони кидали жереб: тягнули соломинки. Вумник виступав за те, що на знак доброї волі хтось із їхніх лав має показати у вікно свій член. Було ухвалено, що штани піжами спустить той, хто витягне коротку соломинку. Це для того, щоб під’їхати до рокгадсоніанців, здобути їхню прихильність.

Розбишака, не вірячи своїм вухам, похитала головою. І вочевидь запанікувала, лякаючись можливості витягти коротку соломинку. Кевін свою соломинку запхав у кишеню і почекав, поки всі, крім нього і Розбишаки, не пред’явили свої довгі. Соломинка Кевіна теж була довгою, так що, аби уберегти Розбишаку від розвінчання або від того, щоб вона не виглядала боягузом, він засунув руку до кишені й переломив свою соломинку навпіл. І показав половинку.

А Розбишака виглядала так, неначе ось-ось розплачеться через те, що їй відлягло на серці. Відтак вона самими порухами губ проказала: «Дякую!».

Це було хоч якоюсь відрадою, коли Кевін видерся на підвіконня. Великими пальцями, наче гаками, зачепив пояс піжамних штанів і різко спустив їх униз. Повихляв щуплими стегнами з боку в бік. Прохолодне повітря явно не сприяло тому, щоб він справив враження.