Розділ «Принц-жабеня»

У Мони Ґлісон на щічці сіднички витатуйовано невеличкого Мікі Мауса, тому Ітан вирішує розпочати з нього. Він цілує те місце і каже, промовляючи ці слова впритул до шкіри:

— Уяви собі першого печерного первобутнього.

Мона каже:

— Не треба.

Вона каже:

— Лоскотно.

Проте не перевертається.

Знову ж, він цілує її мишеня і каже:

— Уяви собі якогось первобутнього, що його штрикнули обгорілою ломакою. Сажа застрягає в нього під шкірою, і тому первобутньому доходить, що ця темна плямка не збирається бодай колись щезнути…

Це вже після того, як Ітан сягнув першої, другої й третьої бази: Мона в його кімнаті, вони удвох в його ліжку, попереду перед ними один довгий день, аж до того як його батьки підуть з роботи. Для нього то була ще та битва — залишити на собі сині джинси. А одяг Мони повсюди. Її майка й спідничка. Покривають його стіл, покривають усе, окрім неї самої. Він стиснув її циці і прокволом стягнув з неї трусики. Татуювання в неї в такому місці, де її батьки ніколи не дізнаються, що воно там є. В тому-то й сенс. Мона вже така заведена, що готова йти до кінця. Вона скавулить і мокріє на простирадло, але Ітан не бажає повторити свої нещодавні, раніші катастрофи.

На відміну від першого татуйованого дикуна, йому хочеться бути вшанованим історією за своє відкриття.

Він зшилює губи й присмоктується, надаючи обличчю Мікі Мауса огидної пурпуровості. Він каже:

— Оціни: Гікі Маус[106].

Розпластана на животі Мона вивертається назад, але їй все одно не видно, без дзеркала ніяк.

Ітан запитує:

— Уявляєш собі як той перший печерний дикун збільшує на собі чорну плямку?

Ітан описує їй сажу і гострий уламок кістки, і як той хтось штрикає себе, аж поки не вкривається кров’ю. Яким божевіллям це мусило б здаватися іншим первобутнім. Як те, що пізніше виглядає крутим, завжди спочатку здається божевільним. Він щипає шкірку Мікі Мауса і каже:

— Уявляєш першу печерну пані, яка простромила собі вухо якоюсь сережкою?

Він каже: