Розділ «Містер Елегант»

Не питайте, звідки я це знаю, але наступного разу, коли подумки будете бідкатися про те, що ви такий товстий, існують куди гірші варіанти, як ви могли б виглядати. Уявіть собі картину, коли в тренажерному залі, рахуючи скручування або підйоми ніг у висі, ви намагаєтесь зробити собі пласкішими м’язи черевного преса, просто пам’ятайе, що деякі люди мають цілого родича, який росте з того місця на їхньому тілі. З тієї м’ясистої, колихливої місцини попід грудною клітиною — там, де у вас усього лише «вареничок», — ті, інші, люди мають ручки й ніжки, більша частина того кревного родича звисає їм через пояс.

Лікарі називають таких епігастральними паразитами.

Деякі лікарі називають подібного додаткового особня гетероадельфом[194] — от такий химерний термін, що означає «незвичайний родич». Він означає того, хто мусив би стати вашим братом або сестрою, але йому випало народитися з головою у вашому череві. Той додатковий особень, він народжується без мозку. Без серця. Він просто паразит, а ви його носій.

Такого й навмисно важко вигадати.

І, послухайте-но, будь ласка. Якщо я вам про це розповідаю, а у вас мається додатковий особень, який зараз росте десь з-під пахви, прошу, не пніться зі шкури.

Єдина причина, чому я вам про це розповідаю, це тому що я колись теж мав щось на кшталт такого.

І повірте мені, якщо є в світі річ гірша за дещицю колихливого підшкірного сала — це коли з тебе вигулькує якийсь безсердечний, безмозкий чужак. Інколи таке трапляється навіть через роки й роки після того, як ти колись вже був народився.

Не питайтеся в мене також, звідки я й це знаю, але після того, як ти зробив сто мільйонів скручувань для преса та подав заяву, щоб стати одним з отих чіпендейлівського типу сексі-танцівників — просто щоб тебе взяли працювати голим, глянсованим екзотик-танцюристом, — тебе ще запитують: «Чи страждаєте ви на епілептичні напади?»

Це питання міститься у тій анкеті, яку тобі відразу після співбесіди вручають у кабінеті медогляду. Медсестра видає тобі повну таких форм течку, і ручку, і картонний стакан з побажанням, щоби ти наповнив його сечею. А ця танцювальна фірма, це навіть не справжня компанія «Чіпендейлз», але запитайте у будь-якого тертого, виснаженого і викинутого на берег екзотик-танцюриста, в якій трупі він працював, і, щоб уникнути довгих пояснень, він скаже вам — «Чіпендейлз»[195].

Усі ми впізнаємо ті захищені авторським правом паперові білі манжети і чорні краватки-метелики.

Себто я пробувався на роботу в «Диких Рицарях». Вони не «лицарі», а саме «Рицарі», з великої літери «Р»[196]. Ці «Дикі Рицарі» — того ж самого чіпендейлівського формату високоенергійна, цілком чоловіча гастрольна трупа життєрадісних екзотик-танцюристів, які обслуговують дамську аудиторію. Так подавалося в оголошенні їхнього головного офісу на сайті «Бекпейдж»[197]. Те оголошення у секції «Робота для дорослих» вінчала шапка: «Втілюй свої фантазії».

Того пополудня посмішка на моєму обличчі в бенкетній залі аеропортового готелю «Голідей Інн» була фальшивою. Фальшивою була моя засмага. Те саме й щодо мого нібито білявого волосся. Коли у заяві на роботу я написав сто вісімдесят п’ять фунтів, це також було брехнею[198]. В графу «колір очей» я вписав колір моїх контактних лінз. На співбесіді я сказав, що хочу стати «Диким Рицарем» тому, що люблю подорожувати цікавими місцями і знайомитися з новими людьми.

Фактично ж правда полягала в тім, що я прагнув кар’єри, де щовечора сотні п’яних молодих цнотливиць, вони пхатимуть затиснуті в зубах гроші мені в труси.

Щодо свого віку я збрехав, скинувши собі три роки, і написав двадцять чотири. Кожен з моїх зубів під коронками був сяйливо-білою брехнею.

Я прибрав собі з пахвини брунатне волосся, тож агентка «Диких Рицарів» сказала, що в них мається вакансія для ще одного Містера Елеганта. Світ, розповідала вона мені, задовольняючи потреби глобальних мільярдів у чоловічому стриптизі, щомиті борознять шістнадцять різних труп «Диких Рицарів». Кожна трупа має в своєму складі пожежника, полісмена, солдата і будівельника у жовтій захисній касці. Як в отих мандрівних демонстраторів, що виступають на шкільних заходах «Знайомство з професіями». Плюс Містер Елегант, котрий робить свій вихід у розривному смокінгу і дарує троянди всім жінкам, які сидіть за столиками ближнього кола[199]. Усе це вишукано і космополітично. Незворушний Джеймс Бонд.

У трупі № 11 їхній останній Містер Елегант злиняв, нажаханий після того, як у Фербенксі одна накоксована дівчина, що святкувала день народження, смикнула його за перекручене яєчко.

От тоді-то й почав вилазити мій власний паразит.

У тій бальній залі «Голідей Інн» я мав такий вигляд, якого ніколи не бачив у дзеркалі власної ванної кімнати. Засмаглий і наолієний. Усміхнений блондин.

Тож агентка потисла мені руку й сказала: